Небо над Хотином

Розділ 5. Чигирин?!

Епіцентром війни став Хотин. Знаходячись між одними та іншими він все ніяк не міг перейти ні до одних, ні до інших. Врешті решт його знищило едиктом мольфарів. Буря та блискавки перетворювали камінь в пісок, а стіни в руїни. Колишня столиця старого Хмеля тепер лежала завалена уламками каменів, що були колись будинками, вкрита кістками колишніх жителів...

Августина Пономарено. "Початок кінця".
***

Богун.
Мольфар більше вже не дихав, коли я спустився до нього. Мені аж тепліше стало від хвилі полегшення. В часи, коли ми воювали шаблями проти бусурман, навіть один мольфар міг переломити хід битви. Колись я радів, що вони теж піддані гетьмана. Тепер колишні союзники стали ворогами. Одна радість: техніка починає переважати чари. Рушниці відновлюють хиткий баланс наших сил. Звісно під дією стихій куля в ціль не полетить, але мольфари не миттєво можуть їх контролювати. В них сила - в нас швидкість.
Перевіряти руїни я не поспішав. Я розумів, що той хто поцілив блискавкою в мого сокола ще живий і, з великою імовірністю, досить бадьоро пересувається в напрямку подалі від мене. Це нічого, нехай біжить...
Доки зможе.
***

Вітролом.
Контури колись величного Хотина замайоріли на горизонті. До вечора я дістанусь туди. Ноги ледь йшли, проте зупинятись не входило в мої плани. Хотин був колись домівкою для багатьох козаків. Але проти едикту не встояв ніхто. Земля розступалась прямо під ногами, забираючи десятки життів. Мій дід тоді ще воював. Казав, що нічого страшнішого він не бачив. А бачив він багато. Записів про едикти не залишилось, оскільки мало хто зміг його пережити, включаючи мольфарів. Сила, котра просинається під час взаємодії десятка чарівників, не має рівних собі.
І ось, наближаючись до колишньої столиці характерників, я все частіше запитую себе: а чи не для того нас зібрали в такій кількості? Мольфари зазвичай діють по одному. Працюємо ми в групах з правобережними козаками, чи русичами, допомагаючи їм по можливості. Або використовуючи їх, як щит. Один мольфар в команді перетворює загін на небезпечну одиницю. Головне самому не брати до рук зброї...
Рація знову зашуміла: Чигирин!?
- Слухаю вас! - Я відповів миттєво.
- Значить один таки вцілів...
Голос був зовсім інший. Аж тепер я надав цьому значення.
- Хто це?
- Ти спалив блискавкою мого птаха.
Я марно намагався заспокоїти серцебиття.
- Ти той срайпер, що намагався мене підстрелити?
- Він самий. І тепер я знаю, що ти вцілів. Можеш не поспішати, бо я прийду за тобою, коли доб'ю вцілілих.
- Як ти вийшов на цю частоту?
- Забрав рацію в одного з ваших.
Серце в грудях забилось ще швидше. Так легко мене перехитрити...
- Можемо зробити все швидко. Можеш назвати місце і ми зустрінемось для двобою...
Він просто знущався з мене. Гордість взяла гору над страхом.
- Краще б тобі повернути в той бік, звідки ти прийшов, характернику. - Я нарешті опанував себе. - Або я відправлю тебе вітром.
З рації долинув регіт. Зібравшись з силами, я вимкнув її. Ще не вистачало слухати кпини характерника!