Небо над Хотином

Розділ 11. Бісова душа.

Ніколи, за жодних обставин, не заходьте всередину міста! Заборонено! Розвернись і тікай, доки є така можливість! Небезпека криється зовсім поруч...

Графіті на стінах міста Хотин.
***
Вітролом.

Ярополк не чекав почути щось у відповідь, тож виглядав він здивованим.

- Тобі є що сказати? — голос характерника лунав наче крига. Ні злості, ні тіні тієї зверхності, коли він говорив зі мною вперше.

- Так, мені є що сказати! — Ярополк взяв себе в руки. — З тобою говорить командир групи Хорив. Ти, бісова душа, знаєш, хто ми. Знаєш, що ми не одного твого брата на той світ спровадили. Тож слухай уважно, бо двічі повторювати я не стану. Розвертайся і тікай, щодуху! Ми повернемось за тобою потім. Від нас ще жодний не втік, а в тебе є шанс розповісти своїм, що ти вцілів після розмови зі мною...
- Все сказав? — донеслось по рації. — То ти, значить, Ярополк? Яке везіння. Мольфар з тобою?
- Назвись, якщо маєш мужність!

Олена підняла гвинтівку, вглядаючись в темряву через оптичний приціл. Башибузук та Аскольд зайняли позиції для оборони. Аскольд виставив кулемет на уламки стіни. Башибузук заліг на землі, зливаючись з тінями.

- Майор Максим Богун. Характерник. Ти чув про мене. І все твоє кодло чуло. Тому ось мої умови: мольфар залишиться тут, а ви ноги в руки й геть, якомога далі звідси. Якщо застану вас поряд, жаліти не буду.

Рація стихнула. Ярополк вже не виглядав упевнено. Навіть вночі було видно, що він неабияк зблід.

- Ох, хлопче, — звернувся до мене. — Сподіваюсь ти добре бігаєш.
- Ви раптом стали боятись характерника? — цей зверхній тон коштував мені титанічних зусиль.

Група Хорив озиралась навколо, в нервовій тиші.

- Якщо це справді Богун, то бійня буде ще та. У вас мольфарів є кращий? Ось він найкращий серед характерників. Тому здалось би нам вибрати ох яке зручне для нас місце. Олено?!
- Слухаюсь!
- Відповідаєш за мольфара головою. Аскольд, Башибузук — прикриваєте! Перевірте протигази, в Хотині вони знадобляться.

Обоє мовчки кивнули. Ярополк повернувся до мене, простягнувши пістолет. Але побачивши мій погляд, забрав назад.

- Я і забув, що ти чутливий до такого.

Відпочити ми не змогли. Довелось таки зайти в Хотин.