У кайданах

65.

Червень 2005 року.

Герміона притиснула долоні до губ, продовжуючи плакати.

Драко не торкався її. Коли її ридання трохи послабшали, вона притиснулася до стіни, плечі досі тремтіли.

Дівчина почула, як Драко повільно вдихнув.

- Тобі не потрібно нічого робити. Я нічого не очікую від тебе, - нарешті тихо сказав він, - Я більше не наближатимуся. Зачекай тут, я покличу Топсі.

Він повернувся, та її рука схопила поділ його мантії.

- Ні. Ні, не йди.

Її рука тремтіла, та вона не відпускала.

- Не йди. Я не хочу, щоб ти йшов.

Хлопець стояв біля неї, поки вона спиралася на стіну, далі тримаючи тканину.

Їй знадобилося півгодини, щоб стати на ноги і пройти решту шляху до кімнати.

- Скільки тут тепер заклять?

Він зберігав тишу декілька секунд.

- Близько вісімдесяти.

Вона пройшла крізь кімнату і впала на ближчу половину ліжка, занурюючи обличчя в його плащ. Він пахнув ним. Кедр, дубовий мох і пергамент.

Драко натягнув покривало їй на плечі. Вона відчула дотик його руки і схопила її. Його шкіра була такою ж теплою, як вона пам'ятала. Притягнувши його руку до своєї щелепи і заплющивши очі, дівчина тримала її декілька хвилин.

Тоді повільно відпустила.

- Ти повинен приходити, провідувати мене. Так я буду знати, що з тобою все гаразд. Інакше я хвилюватимусь.

Наступного дня Топсі принесла зілля для відновлення сил.

Герміона повільно пройшлася кімнатою, а тоді коридором, викладаючи пальцями стежку на стіні.

Її голова боліла менше, ніж останні декілька місяців, спогади про Драко ставали яснішими. Вони досі були нечіткими, так, наче вона переглядала їх через телескоп десь у найдальшому куточку її розуму. Пробіли в її спогадах повільно заповнювалися. Вона пам'ятала Незламну Обітницю Северуса і як вона обхитрила Драко, щоб виграти собі час для походу в Сассекс.

Тепер було зрозуміло, чому він так параноїдально інспектував всі її спогади і переконувався у найменшій деталі, знав усі схеми, які вона мала. Вона обдурила його одного разу; як сказав Северус, Драко більше ніколи не захоче довіряти їй.