За маскою лише страждання. Початок кінця.

3. 144 Роки

Нора йшла пустими коридорами свого великого дому. В руках у неї все ще була маска, яку дав їй містер Імортель. На долю 18-ти річної дівчини впало багато всього. Вбивство батьків, прибуття в цей будинок, великі старання, щоб стати кращою з кращих. Зараз багато хто хоче бути на місці нашої Нори, але чи варто це зусиль?

Юна дівчина зайшла в темну, теплу кімнату. Там стояло два ліжка, одне з яких пустувало вже давно, робочий стіл і полички з книжками. Підійшовши до столу Нора кинула маскарадну маску.
- Цирк якийсь. - виялася дівчина і впала на ліжко. Очі поступово привикати до повної темноти, яка панувала в кімнаті. Вимальовувалися контури великих вікон, меблів. - Не такого життя я чекала.
- А якого? - голос, який зненацька почула кароока з темноти, ані трішечки не налякала її.
- Знову ти.
- Ти вже не рада мене бачити?
До Нори підійшла жінка, років 20. Висока блондинка, в стара-модній  сукні.
- Ти вже не доб'єшся такого ефекту, як в перший раз. Привид ти, чи ні, але до тебе можна звикнути.
- За свої 144 роки проживання тут, ти перша людина, яка так легко про це говорить.
- О, то сьогодні річниця. Вітаю.
- Дякую, але я також не хотіла помирати і залишатися тут буквально на вічність.
- Тобі то що? Ти ж вже труп. Можеш робити, що хочеш і тобі нічого не буде.
- Я б з великою радістю подивилася на тебе. Постійно ходиш, за всіма слідкуєш. І так 144 роки!
- Не кричи ти. Вже обхіт почався, тому йди заховайся десь, я тебе покличу.
Блондинка відступила назад на декілька кроків і зникла в дальньому кутку кімнати.
- Містер Харвірз... З тобою справді буде так легко?
Дівчина повенулася на бік і в роздумах заснула.

- Ти заснула! Казала покличеш, а сама заснула. - нарікав привид, коли Нора вже одягала форму.
- Асті, вибач. А зараз я мушу бігти.
- Пообіцяй, що сьогодні поговоримо.
- Обіцяю.
- Гаразд. Щасти.
Нора подякувала і пулею вибігла з кімнати. В коридорі вона наздогнала Лоя, який вже йшов на сніданок.
- Добрий ранок. Ти вчора довго була в тат, щось сталося?
- Добрий. Та, так, були деякі питання.
  По сходах спускалися діти, вони були соні, голодні, але доглянуті. Попрасований одяг, викладене волося, чисте взуття.

Діти зайшли в світлу столову. Там стояло три довгих столи для дітей і один менший для керівника, великі люстри і довгі вікна. Нора і Лой сіли на свої звичайні місця і стали чекати початку трапези. З-за столу встав містер Імортель. Стукнувши декілька раз по своєму келиху, наповненого рідною, чоловік заговорив.
- Вітаю всіх. Для новеньких це перший день в нашій великій, дружій, веселій сім'ї. Сподіваюсь, перебування тут буде приносити вам лише задоволення. Всім смачного.
Діти як один нахилилися до своїх тарілок. Їжі було вдосталь: м'ясо, овочі, фрукти, омлети, каші, різні напої, пуденги, печево. Чого тільки не було на довгому столі. Всі весело вели розмови. Лише Нора мовчки пережовувала їжу. Її строгі риси обличчя прикрашали таку ж строгу форму. Це була біла сорочка, чорна краватка, чорні брюки і такий ж самий піджак. Хтось з дівчат носив чорну сукню, хтось з кольорову. Нора вважала, що сукні для таких цілей, які вона виконує не доречні. Тому її фаворит зручний, але строгий, елегантний одяг.