За маскою лише страждання. Початок кінця.

31. Я рада тебе бачити

Пройшло два дні.
Нора, закутавшись в одіяло, сопіла. Тиха обстановка і можливість ні куди не спішити, дало шанс дівчині вперше нормально виспатися. Нічні походеньки давали про себе знати.
- Нора. Нора, прокинься. - хтось відчайдушно штурхав сплячу красуню за плече.
- Старий, дай мені спокій! - буркнула дівчина. - Старий?
В той ж момент дівчина підняла голову і подивитися на її "будильник". Охнувши дівчина встала з ліжка і накинулися на хлопця.
- П'ятий, як я тебе рада бачити. - пара підлітків міцно обіймалася. Хлопець відчував лише приємний аромат вишні, а дівчина лише кави. Нора схаменувшись відійшла від П'ятого, за маскою байдужості дівчина заховала широку усмішку. Склавши руки на грудях запитала:
- Ти чого прийшов?
Хлопець ще ширше усміхнувся і відповів:
- Переживав. Вже два дні на зв' язок не виходиш, вирішив перевірити як ти тут. Чи жива ще.
- Перевірив? Іди з відси!
- Ні, без тебе не піду. - П'ятий хотів підійти і взяти дівчину за руку, але та відійшла на крок.
- Ти здурів? Моя голова тоді буде красуватися на вході. Якщо хочеш жити і бачити мене живу - йди звідси!
- Ну, не драматизуй. Не думаю, що твій батько таке зробить.
- Він може і ні, а стерлісти так. Ти думаєш вони не знають про мою дурну затію? - Нора зробила паузу і сором'язливо продовжила. - Тим більше, я в піжамі.
- Візьмеш одяг в Елісон. - П'ятий знову підійшов, але за дверима почувся голос.
- Норо, ти вже прокинулася?
- Ховайся. Ну ж бо!
Синій спалах на мить осліпив Нору.
- Норо!
- Так, я прокинулася. Ти несеш сніданок?
- Так. Я можу зайти?
- Звичайно.
В замку клацнуло і двері відчинилися. Перше, що побачила Нора було усміхнене обличчя охоронця. Чоловік поставив їжу на стіл, сказав скільки днів залишилося до "свободи", декілька підбадьорливиз слів і згодом пішов. На підносі була тарілка фруктів, омлет з овочами і чай з вафельками.
- М-м-м, смакота. - обернувшись дівчина почала оглядати кімнату. - Старий, ти де?
Чиїсь руки лягли на плечі Нори. Дівчина усміхнулася і обернулася.
- Тепер ми можемо йти? - запитав П'ятий. Нора сіла за стіл і почала жадно їсти свій сніданок.
- Сідай, старий. - кароока вказала на стілець поряд. П'ятий видихнувши, але перечити не став. - То, що ти там казав? Переживав за мене, так?
- Місця собі не міг знайти.
- Та не вже?
- Ти ходяча проблема. Ти знаєш це?
- Але я тобі подобаюся.
- Найбільше зі всіх моїх проблем.
- А як же твоя.. як вона.. ну, твій вірний манекен?
- Долорес..
- Так, так. Саме вона. - Нора подивилася на хлопця пережовуючи нову порцію.
- Ми з нею розпрощалися.
- Ах. Як сумно. - дівчина зробила розчаровану гримасу і надула губки. - Було б мені, якби не було б всеодно. - і росміялася своїм дивним, але заразним сміхом . П'ятий підтримав Нору.
- Доїдай і йдем, бо ще твій батько дізнається.
- А, можеш не переживати. Він вже знає. - дівчина махнула рукою і похлопала спантеличеного хлопця по плечі.