За маскою лише страждання. Початок кінця.

23. Життя - суцільна темрява

- Ти сьогодні довго. - біля входу Нору зустрів Оргест. Дівчина йшла перша, як поважна гостя, а охоронець, ледь встигаючи за нею, йшов позаду.
- Проблеми виникли. Я стерліста зустріла. Так не казна-кого, а самого Рестджера.
Чоловік зойкнув закриваючи рот рукою.
- Ти нічого лишнього не сказала?
- А хіба могла? Сказала, що інформатор. Наче повірив, але.. Чую щось не так буде. Тато спить?
- Скоро ляже. З документами розбирається.
- Завтра, швидше за все, гості будуть. Тільки татові ні слова.
- Ти що? Він повинен..
- Ні слова, Оргест, ні слова. - Нора повернулася до охоронця і виставила вказівний палець вперед, як попередження. Лице її напружилося, але побачивши очі чоловіка швидко розслабилося. - Я втомилася. Побачимося завтра. І ні про що не переживай. - дівчина мило усміхнулася, але ця усмішка виглядала не природньою. Розвернувшись на п'ятках на 180 градусів, кароока, як ураган, помчалася в кімнату.

Зустріла Нору суцільна темрява. Ні  один промінчик світла не проходив через двері і вікна, які були щільно зариті товстою темною тканиною. Кімната схожа на життя героїні. Суцільна темрява, яка закриває всі дороги до щастя, до світла. Можливо колись в цю кімнату, як і в життя дівчини постукає світло, яке освітлить дорогу, покаже всі стіни які заважають рухатися далі. А зараз потрібно боротися, потрібно відкрити всі вікна і двері до життя про яке мрієш.
Голосно видихнувши дівчина, на пам'ять знаючи дорогу, повалилася на м'яке ліжко і відразу погрузилася і міцний, але не спокійний сон.
Нора прокинулася в пустій кімнаті. Дивно було очікувати чогось іншого. Подивившись на акуратно заправлене сусіднє ліжко  дівчина ліниво сіла. Одіяло звисало з ліжка, даруючи холодній підлозі хоч якесь тепло. В самій кімнаті було набагато світліше. Штори, які вночі відгорожували Нору від всього світу, були відкриті.
- Тато був тут. - подумала дівчина оглядаючи небокрай. Карі очі зупинилися на одній точці. Нора погрузла в думки з головою. В двері постукали, від чого дівчина ледь помітно підскочила і з легким тремтіння в голосі, яке швидко відкинула за кихиканням, сказала:
- Заходьте.
У кімнаті увійшов містер Імортель. На ньому був темно синій костюм і чорна краватка, маска і палиця були на своїх місцях.
- Добрий ранок, Норо. Сьогодні такий чудовий день. Ну ж бо, усміхнись. - чоловік підійшов і лагідно, по батьківському, погладив личко дівчини. Нора усміхнулася, але не так як вночі, а щиро і лагідно. - Ось так. Мені дуже шкода, що я не можу зроби так, щоб ти дарувала свою усмішку мені щодня. Ти тут нещасна.
- Ні, це не так. Якби не ти, я б давно померла з голоду і холоду. А тут у мене є люди які мене чекають, люблять. Тут у мене є ти. Мій батько, хоч і не рідний. - кароока розсміялася, тримаючи чоловіка за руку.
Вільна рука Імортеля піднялася вверх.
- Стій. А якщо хтось зайде, ти ж не любиш, коли...
- Нехай. - і рука зняла білосніжну маску.
На Нору дивилося молоде красиве обличчя. Без зморшок, з красивою, ніжною усмішкою. Сірі очі, густі брови, і світло рожеві тонкі губи.
- До речі, Норо, - лице чоловіка стало суворим. - скільки раз я казав   відкривати штори. Коли б не зайшов темно, як в печері.
Дівчина видихнула і відвела погляд за спину Імортеля.

-----------------------------------------------------------
Як вважаєте, Імортеля злодій, чи нормальний челік?