За маскою лише страждання. Початок кінця.

10. Ви Точно Живі?

Нора сиділа на дивані в вітальні. Ця кімната, як і інші, була добре освітлена і велика. В стінах були високі вікна, висіли різні картини в неймовірно красивих і, мабуть, дорогих рамах. Сірий диван з шаккарду, на якому лежали подушки і декілька пледів, такі ж крісла і невеликий дерев'яний стіл. Дерево - основний матеріал всіх меблів і дверей в "Mask", тому в будинку стояв легкий, ледь помітний, але вічний аромат дерева. Цей запах, який розносився буквально з кожного кутка, нагадував Норі про дитинство. Вона була вдячна містеру Імортелю за допомогу, дякуала за те, що не залишив її, не брехав. Він розповідав все як є відчуваючи готовність дівчини до цього. Він не примушував робити те чого вона не хотіла. Був добрий до неї, як до всіх, ніколи не обділяв когось, показував, що всі рівні. Навіть Нора, яка була, як всі думали, улюбленицею батька могла бути покарана як і всі тут.
В кімнаті було незвично тихо. Гілля дерев царапали вікна, дощ тихо падав. Масивні двері відчинилися. Дівчина автоматично повернула голову. На порозі стояв помічник містера Імортеля.
- Містер Імортель вільний, можеш іти по містера Харвірза.
Дівчина жваво встала і побігла до виходу, підхопивши парасолю.
Двері зносив вітер. Об чорну парасолю гучно вдаряли краплі осіннього дощу. Не зважаючи на погоду, Нора весело пішла рідною вулицею, до знайомого будинку, де жив її новий напарник. На вулиці людей було мало. Виглядало все так, наче по трутуару ходили десятки різних парасольок. Дехто був без них і закривав свою голову, чим тільки могли, аби вберегтися від крапель холодної води. Нора дійшла до будинку. Кароока, не церемонячись, відчинила двері і зайшла в теплий дім, в якому все ще стояв аромат кориці. Дівчина склала парасолю і зайшла в середину. В будинку нікого не було. Точніше в полі зору Нори нікого не було. Вона зайшла на кухню відкрила холодильник і здивувавшись пустоті в ньому, сіла за стіл. Чекати Номера П'ять їй прийшлося не довго. Через кілька хвилин, через наведений дівчиною шум, спустився хлопець в тій ж формі, що й при першій зустрічі.
- Холодильник пустий, ви точно живі? - запитала дівчина заклавши ногу на ногу.
- І тобі привіт, пташкою. Яким вітром до нас занесло? - хлопець проігнорував слова Нори і сів напроти неї.
- Наче західним. Батько хоче тебе бачити, старий.
- Щось термінове?
- О, повір, якби було щось не термінове, я б не перла в таку погоду по тебе. Збирайся і йдем, часу обмаль.
Дівчина встала і пішла до виходу. П'ятий ж послідував за нею. Нора взяла свою парасолю і вибігла на холодну вулицю.