За маскою лише страждання. Початок кінця.

25. Світ гнилий

Двері кабінету відкрилися. Впереді стояла Нора склавши руки на грудях, а біля неї, в півкрока далі, стояв Рестджер. Містер Імортель побачивши стерліста різко встав.
- Рестджер? Радий тебе бачити. - чоловік підійшов і потис руку. - Чого стоїте на порозі, заходіть.
Рестджер кивнув і зайшов в середину. Нора ж залишилася на зовні і тій ж позі.
- Норо? Чому не заходиш?
- Думаю я тут буду лишня. Моїм завданням було провести містера Рестджер до твого кабінету, з чим я успішно справилася. Тим більше у мене немає часу, справи чекають.
- Тільки не захопися. - сказав Рестджер, який сидів за столом, явно довольний словами Нори.
- Пробачте, що?
- Не ходи довго. Щоб тебе знову не знайшли в якомусь темному провулку з хлопцем.
- Прошу пояснень. - Імортель гнівно повернув голову в сторону Нори.
Дещо грубо взявши дівчину за локоть, чоловік підтягнув її блище, щоб вона опинилася в середині кабінету. Двері відразу закрилися.
- Я, як спеціаліст в своїй справі, збирала нову інформацію. Це затягнулося до глибокої ночі. Коли поверталася в будинок почула крик дівчини. Я її врятувала від неадиквата. В перевулку мене зустрів містер Рестджер і ще декілька стерлістів. Ось і все. А взагалі, як я знаю, цю роботу і мають виконувати стерлісти разом з поліцією, чи не так? Гаразд, це не важливо. Тепер я можу йти? - останіх слова дівчина вимовила з помітною неприязністю. Її дратувала ця ситуація. Щоб вона перед кимось виправдовувалася? Ніколи!
- Я зрозумів. Можеш йти.
Нора не подякувавши повернулася, постукала і двері відчинилися.

- Що за блокнот? - запитав П'ятий сідаючи поруч з Норою, з двома горнятками кави.
- Сьогодні я інформатор. Ну, точніше завжди нею була. - дівчина зробила ковток гарячого напою. - Які новини?
- Елісон дізналася адресу Леонарда. Ми збиралися туди поїхати. Якщо маєш бажання, можеш приєднатися.
- Залюбки.
- А ти що? Щось без настрою зовсім.
- Вчора стерліста побачила, пам'ятаєш я говорила про них. Так ось сьогодні він прийшов і нажалівся татові, що я в ночі по перевулках ходжу. Гаразд, якщо це був якийсь з нищих за рівнем, але Рестджер..
- Хто?
- Головний дядько їхньої секти.
- Не думаю, що це велика проблема. Можеш не переживати.
- Ну так.. Тим більше знаючи, що скоро всі можуть померти. Хіба не чудово? - Нора подиіилася в зелені очі хлопця.
- Ти вважаєш смерть чудовою?
- Її не минути. Якщо така наша доля, то чому б і ні. Люди, які живуть на повну будуть боятися смерті, бо так багато не встигли зробити.. А ті яким набридло жити? Вони ж тільки цього і чекають, чи не так?
- А ти чого чекаєш?
- Моє життя - дівчина зробила паузу і подивилася в горня. - цікаве. Не ідеальне, але цікаве. Чи хочу я помирати? Мені всеодно. Помру, то помру. Про мене і так ніхто не згадає. Ніхто не знає скільки я зробила бруду, аби врятувати одне життя не вдячної людини. Словом, звичайно, врятувати світ я хочу, аби почуватися трішки краще. Але знаючи який він гнилий.. рятувати його бажання пропадає. Знаєш, що?
- М? - мигикнув хлопець дивлячись на дівчини.
- Йдемо до того.. як він там, Леонардо. Подивимося, може щось знайдемо. - Нора піднялася, поправила одяг і волосся, та усміхнулася одним краєчком губ.