Раміра
Зайшовши до вітальні, я зручно вмостилася на дивані. Увімкнула п'ятдесят відтінків сірого.
Через кілька хвилин, до вітальні повернувся Дамір, в його руках був дерев'яний піднос з їжею. Він підійшов до журнального столика і поставив на нього піднос, поряд з ноутбуком.
Взяв тарілку з пастою болоньєзе, підійшов до мене та протягнув її.
-Дякую.-взявши тарілку з його рук, подякувала я.
-Прошу.
-Я звісно нічого не маю проти, але ти казав що приготуєш щось легке. Для нас двох, а порція тут тільки одна.
-Так казав, але ти сьогодні цілий день нічого не їла.
-Слідкуєш за мною?
-Якщо скажу ні, то з брешу. Тому, так.
-А ти?
-Що я?
-Ти хіба не голодний?
-Ні.
-Я половину цієї порції не з'їм. Ти знущаєшся?
-Ні.
-А це, взагалі їсти можна? Я не отруюсь від цього?
-Не переживай, їсти можеш. Нічого з тобою не станеться, з Леоном нічого не робиться.
-Бідний Лео, гарним хлопцем був.-з посмішкою, промовила я.
-Або ти зараз почнеш свою трапезу, або твій прекрасний ротик
буде зайнятий чимсь іншим.
-Фу, збоченець.-мовила я, скрививши вираз обличчя.
-Хто б казав.-вказуючи на ноутбук на якому було включене кіно.
-Я вже доросла дівчинка.
Я взяла виделку та намотала на неї трішки пасти, і скуштувала.
-Це дійсно смачно.
Від чого він задоволено посміхнувся.
Я підсунулась ближче до Даміра, намотала трохи пасти на виделку і піднесла до його рота. Він похитав головою в знак протесту.
-Ну Даміре, будь ласка.-щенячим поглядом подивилася я на нього.
-Я не голодний, так що навіть не намагатися.
Я зробила ображений вигляд, відсунулась від нього, перевівши свій погляд на екран ноутбука.
Я незнаю що на нього так подіяло, але він взяв мою руку у якій була виделка, і підніс її до свого роту.
-Задоволена?
-Цілком.
-Бісова ти маніпуляторка.
ВИ ЧИТАЄТЕ
Тайм-аут
Teen FictionДамір - він найпопулярніший хлопець у коледжі, капітан баскетбольної команди, одним словом ''Університетський божок''. У свої двадцять років, збудував свій справжній бізнес, який не погано приносить заробіток. Але ніхто не здогадується яким було йог...
