Тайм-аут

Розділ 26

Раміра

Дорога до міста зайняла 4 години.
Весь цей час, я лежала на задньому сайті згорнута в позі ембріона.
І просто беззвучно плакала, чесно кажучи мій зовнішній вигляд вже  не був таким як до цього.  А всередині відбувалася ніби якась боротьба, на душі було зовсім не приємно. І все це через клятого Бедфорда, чорт ви його побрав.
Єдине моїм бажанням зараз, це просто закритися у своїй квартирі, і більше не перетинатися із Даміром. Але мені доведеться терпіти його присутність, ще три місяці допоки він навчатиметься в університеті. ''Ненавиджу тебе Бедфорд''
Ну, і що тут можна сказати, молодець Раміро. Тільки тобі вдалося потрапити ж у свою ж власну пастку. Молодчинка, більше тут нічого сказати.

-Міс, ми приїхали.- звернувся до мене шофер.

-Дякую.- тихо мовила я. Вийшла з авто, і попленталась до будинку.

Картина яку я побачила біля дверей квартири, мене не те щоб вразила, я просто охуїла.

Леон і Алісія яка була прижата до стіни. Однією рукою Лео впирався у стіну, а іншою тримав її за талію.
Алісія навіть і не намагалася його відштовхнути, тільки кричала.

-Відпусти мене ненормальний! Я буду кричати!- до мене доносилась їхня коротка суперечка. Між нами була відстань п'ятнадцять метрів.

-Кричи скільки завгодно. Але ти ж знаєш, що це всерівно закінчиться провалом. Бо я буду змушений, заткнути твого проклятого ротика поцілунками.

А я думала що тільки Бедфорд настільки самовпевнений.

-Кхм, я вам не завадила голубки воркувати між собою?- викрикнула я.

Вони обоє здивовано подивилися на мене.

-Раміро.- підбігла до мене Ліса, відштовхнувши від себе Леона.

Вона заключила мене у своїх обіймах.

-Де ти була? Я за тебе хвилювалася.
І що з твоїм зовнішнім виглядом?- мовила вона, випустивши із своїх обіймів.

-Да нічого.

Я подивилася в сторону Леона, який цей час просто спостерігав за нами.

-Навіщо ти сюди приїхав Леоне?

-Де він?- це було єдине що він запитав, не давши на моє питання відповіді.
Я одразу ж зрозуміла про кого він говорить.

-Котеджне містечко.- з байдужістю і тремтіння у горлі сказала я.

-Знову Бедфорд? Ти серйозно?

Я лиш кивнула у відповідь.

-Дякую.- промовив Лое та пішов, залишивши нас із Алісією на одинці.

Вже в квартирі, я розповіла для Ліси все що сьогодні трапилось.

-Міро, навіщо ти принижувалась перед Бедфордом? Скільки раз я тобі казала, що якщо діло стосується Даміра, то це лише секс на одну ніч.

-Ти мені зараз про Даміра, хоча сама робиш вигляд що тобі байдужий Леон.

-Моя ненависть до Леона  неспроста, в мене на те, є вагомі причини. Через те, що трапилось у моєму минулому із ним.

-Тобто?

-Ми знайомі із ним з самого малечку, наші батьки були друзями. Тому, в нас із ним є свої образи і причина такого ставлення.

-Можливо ваше ненависть тільки із твоєї сторони, бо його погляд говорить про інше.

-Тому Алісіє зрозумій, я зуміла покохати такого Бедфорд. Але розумію, що його вже ніщо не змінить.

-Ти випадково головою не вдарилась? Це кохання буде приносити лиш біль, а не задоволення.

-Лісо, досить, припени. Пробач, але не тобі мене вчити.

-Гаразд, твоя взяла. Мовчу. Але хоча ні, я не буду сидіти і дивитися, як ти проливаєш свої сльози через нього.

-А що ти пропонуєш?

-Провести залишок цього дня із користю для себе.

Весь вечір ми провели за розмовами і декількома пляшками вина і віскі.

Я запропонувала для Алісії залишитися у мене на ніч. Хоча в мене була така думка, зателефонувати для Леона щоб він забрав її та відвіз  додому. Але я не стала ризикувати, я просто не знала що може бути.
Ми лягли спати із розумінням того, що вранці нам буде максимально погано після кількості випитого алкоголю.
Завтра одне із останніх тренеруваннь перед змаганнями із Бостонською командою.
Тому, потрібно буде постаратися виглядати на всі сто.
І ще уникати контакту із Даміром...