Тайм-аут

Розділ 22

Леон 
Я дістав пляшку елітного віскі, та розлив по склянках, добавивши туди лід. Підійшов до столу, поставив одну склянку перед Даміром, а свою порцію я залпом випив лише за один ковток, висушивши склянку від янтарної рідини.

-Бачу, не в одного мене сьогодні є бажання добряче напитися.-мовив Дамір, вказуючи на мою вже пусту склянку з під віскі.

-Ну без алкоголю я просто не зможу все розказати.

-Ти так кажеш, ніби скоїв тоді дуже велику помилку.

-Можливо і не скоїв, але точно причинив для неї біль.

-Хто вона?

-Дівчина, яку я кохав, і кохаю дотепер.

-Окей, із тебе я її ім'я точно не витягну, допоки сам не зрозумію, хто вона.

-Я її знаю?

Я лише кивнув головою, не мовивши ні слова.

-Наші батьки мали дуже хороші дружні відносини, і так виходить що ми ще з дитинства знали одне одного. Ми проводили дуже багато часу разом, гуляли, були майже як нерозлий вода. Інколи навіть грав для неї на гітарі, а вона із зачарованим поглядом дивилася на мене та слухала.
Десь приблизно у юному віці вона почала проявляти до мене симпатію. Перший час я морозився, просто все було через її вік. Для неї було всього п'ятнадцять років, в нас із нею різниця в чотири роки. І чесно кажучи я боявся, боявся що такий дев'ятнадцяти річний хлопець як я, зможе лише її зламати, а не подарувати для неї те, що вона хотіла.
Тому, я всілякими способами намагався кожного разу від неї віддалитися. І в мене були такі можливості...
Тоді я саме навчався у коледжі і приїздив у рідне місто раз в місяць.
Кожного разу я розумів, що вона відчуває мою байдужість та холодне ставлення до себе. Але вона завжди знаходила якусь причину, щоб залишатися зі-мною на одинці.
Під час однієї із цих спроб, та після нашої із нею розмови, я все ж таки здався. Не те, щоб я був до неї зовсім байдужим, я просто робив вигляд, що я в ній не зацікавлений.
Наша розмова із нею тоді зайшла надто далеко, та ми двоє були ініціаторами цього.
Але я тоді саме вчасно зупинився не дозволивши для себе, лишити її невинності.
Згодом, як я мав покинути її кімнату, вона на останок викрикнула мені у спину слова, які глибоко засіли у моїй голові:
-Кохання це гріх, а якщо покохати, то можна і зненавидіти!
Але я просто гримнув дверима,навіть не подивившись на неї.