Тайм-аут

Розділ 23

Дамір
Цей місяць, для нас буде дуже важким. Щоденні тренування, згодом змагання, та ще й екзамени і багато всього.
Звісно ж сидіти на перших парах, було не дуже хорошою ідеєю, після вчорашнього перепою з Леоном.
Голова наче тріщить по швам, я не можу  ні про що нормально думати, і сконцентруватися.
Єдине моє зараз бажання, це просто нормально поспати, а не сидіти тут.
До кінця нашої пари, ще цілих пів години, а мені зараз потрібно в медичний пункт. Бо я просто не доживу до кінця цієї пари.

-Сьогодні, ніяк не можна відмітити тренерування?- пошепки запитав у мене Лео.

-Ні, тому що через тиждень змагання.

-Нахуй, ми так вчора нажерлись?

-Повір, мені зараз також не солодко.

-Містер Бедфорд і містер Грейсон, негайно покиньте аудиторію.-звернувся до нас викладач із фінансів.

-А це обов'язково? Ми нічого навіть не зробили.

-Ви розмовляли під час моєї пари, тим самим ви порушили дисципліну.

Я без жодних запитань, піднявся із свого місця та пішов до дверей,  покинувши аудиторію. Лео також послідував моєму прикладу.

-Побачимося у кімнаті відпочинку, через двадцять хвилин.-сказав я.

-Гаразд.

Якщо чесно, я не маю жодного бажання іти в медичний пункт. А точніше, через нашу молоду медсестру.
Я постукав у двері, із-за дверей пролунав голос.

-Так?

-Можна?-прочинивши двері, запитав я.

-А, Даміре це ти. Проходь, сідай.

У кабінеті стояв запах кофеїну, змішаний з медикаментами.

-Тебе щось турбує? Чи ти так,  вирішив зайти до мене?

-Перше.

-Добре, що тебе турбує?

-Головний біль і похмілля.

-Зачекай, хвилинку.

Вона повернулася із таблетками, і склянкою води у руках. Протягнула їх для мене.

-Дякую.-сухо сказав я, і мав намір як найшвидше покинути кабінет.
Але як тільки, я мав піднятися з кушетки, вона поклала свої руки на мої плечі та силою посадила назад.

-Якого хріна ви робите?

-Знаєш, після тієї ночі, яку ми провели на одній із вечірок, я багато думала про тебе, коли ти пішов.-всі ці слова, були сказані мені на вухо.