Zodiacs

Розділ 18, Астрономічні годинники

Думаю кожна людина, одразу ж відчуває запах своєї домівки, її комфорт та затишність. Так само і я, лиш зайшовши в квартиру, мене охопили приємні спогади. Звичайно, я одразу ж відчула на собі теплі обійми мами та щасливі сльози. Мої улюблені слойки з яблуком, вже лежали на столі і пашіли парою. Тепла кава з молоком і знайома мені кухня. Старі фотографії, які висіли на стінах та старий годинник, який голосно цокав.

- Я вернулася, мам...- промовила лиш я.

Мама усміхнулася і запросила за стіл, де я розказала про всі свої неймовірні пригоди, які сталися за цей час, про нових друзів та дещо про батька. Я представила Артура- короля Зодіаксу, котрий на вигляд був простим хлопцем без всяких королівських замашок.

- Я так переживала, ти поїхала на пару днів, а пропала більше ніж на тиждень. До того ж не брала трубки, але я запевнювала себе що з тобою все гаразд. І я не помилилася,- відповіла мама.

- Зі мною справді все було гаразд, за мною чудово наглядали і я всім дуже вдячна,- сказала я.

- Ти так змінилася. Похудала, витягнулася,- лагідно сказала мати, а я лиш усміхнулася.

- Наскільки ви тут?

- Десь на пару днів. Ми приїхали провідати вас та я захотів подивитися на ваш світ,- відповів Артур, наминаючи уже третю яблучну слойку.

- Ну то, які ваші подальші дії?

- Напевне, зустрітися з Євою і зробити невеличку екскурсію.

- Ну то, чого ви ще тут?- запиталася Марина Деларас,- думаю король вже давно хоче в місто.

- Я думаю, йому і тут добре,- захихотіла я, коли побачила як він з'їв всі слойки і випив каву.

***

Перед виходом, я забігла в свою кімнату, щоб переодітися та взяти рюкзак. Попрощавшись з мамою на деякий час, ми пішли в центр, до оперного. Але поки ми йшли, на нас дивилися ніби на інопланетян, точніше на Артура. І тут до мене дойшло, що я настільки звикла до їхньої культури, що не замітила в чому вдітий хлопець.

- Слухай, тобі варто переодітися,- запевнила його я.

- А що в цьому одязі не так?

- Ну. Зараз ніхто не ходить ніби герой з середньовіччя, до того ж на твоєму поясі кинджал, хотя б прикрив його.

- А якщо хтось нападе?

- Ніхто тут на тебе не нападе. Дай-но сюди мені свою зброю, я сховаю її в свій рюкзак, а зараз в нас є трохи часу, тому ходи по магазинам, шукати тобі новий сучасний одяг,- усміхнулася я.