Zodiacs

Розділ 27, Обладунки

- Мені вже час,- сказав Артур не приховуючи смутку, поки одяг кремову сорочку.

- Залишся ще на трохи,- благала я.

- Ти ж знаєш, що до світанку вони прийдуть. Залишилося ще пару годин,- суворо відповів він.

- А якщо вони не прийдуть і все обійдеться?- припустила я і ще більше накрилася якимось простирадлом, бо ставало холодно.

- Прийдуть, ти чула Авемів,- хлопець одягнувся і гордо встав.

- Ти хочеш залишити мене тут?- запитала я.

- Це для твоєї ж безпеки,- відповів він.

- Але можна мені хотя б одяг взяти зі своєї кімнати?- хитро запитала я.

- Навіщо? В тебе є цей і скоро тобі принесуть більше покривал.

- Але я дещо забула в кімнаті, дуже важливе для мене.

- І що ж це?- підозріло запитав Артур.

- Емм...це...це браслет, його подарувала мені мама, він дуже дорогий для мене. І я не зможу собі простити, якщо він загубиться,- викрутилася я.

- Та невже,- підняв питально брову король,- ну тоді я накажу слугам принести його тобі.

- Ні, ні, ні,- запротестувала я і кинулася махати руками,- вони не знають як він виглядає і дотого ж я його сховала.

Але хлопець не хотів вестися на це, він напевне відчував, що я щось замислила, але я вирішила що до останнього буду брехати. Тому я почала вживати "жіночі чари" перед якими, ніякий чоловік не вистоїть. Я зробила якомога більш благальний вираз обличчя і помало встала з диванчика. З мого тіла легко ковзнуло гладке покривало і я постала перед ним без нічого.

- Ну будь-ласочкааа...- заскиглила я і кинулася йому на плечі, Артур єхидно усміхнувся і лагідно провів пальцями по моїй спині.

- Ти набагато гірша за будь-яку спокусливу тінь,- вишкірився він.

- Ти сумнівався?- посміхнулася я і злегка вкусила його за нижню губу, на це він відповів мені пристрасним поцілунком.

- Тож ти дозволив?- не відступала я.

- Ехх.. гаразд,- видихнув він.

- Ура!- заплескала в долоні я, але одразу набула невимушеного вигляду.

- Але попереджаю, без всяких витівок!

- Звичайно,- злегка усміхнулася я.

- Я дуже сподіваюся, що в майбутньому ще не раз побачу твою чарівну посмішку, твої зелені очі, твоє вогняне волосся і твої полуничні вуста,- насолоджуючись проказав Артур, намотавши на палець моє волосся.