В обіймах минулого

Частина 11

Юн підвертає ногу і головою падає на камінь.

14:32 закинута "Старша школа сімейства Рін"

- Чому так голова болить? - невдоволено простогнала брюнетка відкриваючи очі.

При піднявшись на ліктях, Юн роздивилась кімнату в якій знаходилась. Білі стіни, чорна стеля і підлога. Цікаво... Ліжко односпальне. Справа біля стіни стоїть висока чорна шафа, зліва маленька такого ж кольору тумбочка. Навпроти стоїть стіл і стілець білого кольору.

- Я все ще тут? Що за фігня? Це не був сон? Ні. Я пам'ятаю розмову з Мін Юнгі. Краще б це був сон. - розчаровано говорить Юн Со і вирішила розвідати все чи на місці.

- Стоп... Чому я тільки в спідній білизні? Що це значить? - дійшло до Юн, після того, як вона вже одягнула худі та чорні лосини.

Тільки при відкривши двері, до вух дійшов звук ніжної мелодії. Не роздумуючи Юн Со відправилась на звук, що привів її на другий поверх. Біля дверей брюнетка задумалась.

"- Хтось з хлопців грає на фортепіано? Думаю це Джин." - посміхнулась своїм думкам Юн і заглянувши в кімнату ледь не впала.

"- Мін Юнгі? Що? Він грає цю ніжну мелодію?"

- Що ти тут робиш? - не відриваючись від мелодії, питає Мін.

- Я... Я просто почула...мелодію вона мені сподобалась і от я тут. - ввійшла в кімнату.

- Де ти взялась на нашу голову? Навіщо ти сюди прийшла?

- Я ж сказала, що почула красиву мелодію. - починає злитись Юн.

- Ти хочеш вбитись? - Мін повернув голову.

- З чого такі думки? - підняла брову.

- Скільки ти спала? - мелодія не зупинялась навіть коли він не дивився на клавіші.

- До ранку. - спокійно говорить Юн Со.

- Ага авжеж. У тебе завжди ранок на три дні затягується?

- Що? Мін Юнгі ти хочеш сказати, що я спала три дні?

- Догадлива. Ти пропустила день університету.

- А тебе повернули?

Юнгі різко зупинив приємну музику.

- Так, но тепер я повинен виступати в цьому конкурсі...з тобою.

- Знаєш, я теж не в захваті. - брюнетка розвернулась і зібралась йти.

- Почекай... - блондин повернувся лицем до спини Юн Со. Та повільно повернулась. Його білувата голова опустилась в низ.

- Я хотів...В...

- Ти можеш договорити, Мін Юнгі?

- Називай мене Юнгі. Я хотів ви... вибачитись. Будь обережною і не ходи пізно сама. - сказав хлопець

"- Чому так тяжко просити вибачення? Таке відчуття, що він ні перед ким не вибачається." - роздумувала студентка.

- Д...дякую, що щось зробила, щоб мене не вигнали.

- Тобі нема за що дякувати. Ти з Чонгуком прийняли мене до себе. - легенько засміялась Юн, удар давав про себе знати, голова дуже боліла но вона не показує цього.

- Якщо так вийшло, що нам потрібно працювати разом, так подумаймо, що робити з конкурсом.

- Добре.

- Но це увечері іди відпочивай. Я зайду за тобою.

"- Кім Сокджин, я вб'ю тебе. Не її, а тебе. Я принижуюсь, вибачаюсь, дякую? Стоп...Перед ким я вибачаюсь окрім Чонгука і Суни? Та перед ні ким. Це все через тебе, придурок." - коли дівчина покинула кімнату думав Мін.

20:21 закинута "Старша школа сімейства Рін"

Юнгі як і обіцяв зайшов за брюнеткою і вони разом відправились до нього в кімнату. Зараз Юн змогла добре роздивитись кімнату хлопця. Вона як гостинна зроблена, повністю в чорних тонах. В глибині кімнати двох спальне ліжко з чорною постіллю. Поруч дві чорні тумби, зліва і недалеко від одного із них такого ж кольору шафа. З права від ліжка стоїть фортепіано. І поруч з виходом стіл.

- Що будемо робити? - Мін прийшов до інструмента і сів за стілець.

- Якщо чесно я не знаю. - підійшла і сіла недалеко на крісло.

- Передивімся репертуар різних груп? - взяв в руки телефон.

- Може самі напишемо пісню? - відірвала блондина від телефона.

- На яку тему?

- Не знаю, а що за мелодію ти зранку грав? Вона дуже красива.

- Це просто музика у мене до неї навіть слів немає.

- А, що нам заважає написати слова?

- Ти хоч вмієш? - з ухмилкою спитав кароокий.

- А я й образитися можу.

- Добре, добре.

Ми до пізньої ночі писали текст. Мін вирішив перевірити чи підходять слова до мелодії. Він закінчив грати та не повертаючись заговорив.

- Текст дуже добре підходить. - не дочекавшись відповіді, блондин повернувся і...