В обіймах минулого

Частина 17

- Молодці. - чути по закінченню пісні.

- Браво. - чути десь з центрі, Юн Со пам'ятає, там сиділи хлопці. Чути свист та голосні аплодисменти.

Дівчина вже хотіла піти за Юнгі, но її зупинив голос якоїсь дитини.

- Тьотю, тьотю, це вам. - підбіг до Юн на сцену хлопчик і протягнув їй пишний букет квітів.

- Дякую. - м'яко посміхнулась студентка і пішла за куліси, а звідти на вулицю.Там вже були всі хлопці з Юнгі.

- Юн Со ви молодці. Це було чудесно. - не зупинявся говорити Чон.

- Дякую Чонгук.

- Юн Со, ти розумничка. Я горджуся тобою, моя. - накинулась обнімати подругу.

- Дякую, що підтримала, я тебе бачила.

- Я побігла, не всім щастить як тобі, нам професор сказав сидіти до кінця. Потім розкажеш мені все. - помахала, Дон Су.

- Ви й правда класно виступили. - стрибає від щастя Техьон.

- Поїхали відмічати? - посміхнувся Чімін.

- Поїхали. - всі поїхали після виступу.

Брюнетка, помітила записку в букеті та вирішила швиденько її прочитати.

"Можливо я знайшов його слабке місце? У Юнгі є слабке місце?"

- Юн Со, ти чого зупинилась? - покликав ту, Хосок.

- Я?

- Бачиш тут ще дівчат з іменем Юн Со?

Юн вирішила не звертати уваги на записку. "Фігня якась" - подумала вона.

- Їдемо в кафе? - спитав Джин, виїжджаючи зі стоянки.

- Додому, ми сьогодні й так забагато засвітились. - сказав Юнгі.Техьон, Хосок і Чімін поїхали в магазин за продуктами, а решта до будинку. Кароока заснула на плечі Чонгука.

- Цікаво, від кого букет Юн Со? - недовірливо поглянув на квіти Гук.

- Від якогось хлопчика, я чув як він її кликав "тьотю".

- Тьотю? - посміявся Чонгук з Джином.

- Вона ж дівчина. - посміхнувся Джин.

- Така мила коли спить...

- Юнгі ти збираєшся їй говорити правду, чому ми ховаємось? А то хтось скоро 

проговориться. - сказав Джин.

- Так, слідкуй краще за дорогою.

- А, що за нею слідувати, ми вже приїхали.

- Чонгук буди її. - Юнгі покинув машину.

- Юн Со, вставай. - хлопець прошептав брюнетці на вухо та провів пальцем по носі. Та відкрила очі. - Кожного разу коли ми їдемо додому ти засинаєш.

- Я не знаю чому так. - зразу ж відсторонилась студентка та почервоніла.

- Та виходьте давайте. Юн Со допоможеш мені з їдою?

- Так Джин, тільки зараз переодягнусь і прийду.

18:42 закинута "Старша школа сімейства Рін"

Дівчина одягнула джинси та худі Чонгука.

За готуванням.

- Ти з Чонгуком, дуже добре спілкуєшся.

- Так, він дуже добрий зі мною.

- Ти тільки поясни мені, будь ласка, що в тебе робить його худі? Ти ж знаєш, що означає коли дівчина носить речі хлопця або вони носять парний одяг?

- Ей Джин, ти що? Ми з ним просто друзі, а худі він мені віддав коли мені було холодно.

- Ну я буду думати, що так і є. - хитро посміхнувся Джин.

Поки вони говорили Техьон, Чімін і Хосок повернулись.

- Ми повернулись. - почувся веселий голос Пака. І він зайшов на кухню та поставив дві сумки з покупками, за ним прийшли ще двоє та принесли решту покупок.

- От і добре, ми якраз закінчили з їжею. Покличте Гука і Юнгі.

- Я не можу мені треба переодягнутись. - швидко зірвався Пак.

- Я теж, мені треба торт різати.

- А я буду допомагати їм. - швидко сказав Те.

- Техьон, ти будеш допомагати Чіміну переодягатись? - всі в кімнаті залились сміхом. - Добре я сама їх покличу, тільки тоді я загадую для вас по бажанню.

- Іди вже. - сказав Джин.

Спочатку Юн зайшла до Чонгука.

- Чонгук всі вже зібрались, ходи за стіл.

- Зараз прийду.

А тепер і Юнгі.

- Юнгі. - не відкриваючи двері кароока покликала його.

- Щось хотіла? - відкрив двері чорноволосий.

- У нас все готово можеш спускатись. - не дивлячись на хлопця говорить Юн.

- Добре... - вона хотіла піти но зупинив голос. - Юн Со. - студентка подивилась на хлопця. Його волосся будо неакуратне, з них стікала вода. Футболка місцями прилипла до тіла від того, що тіло не до кінця висохло. - Зайдеш до мене сьогодні ввечері?

- Добре. - трохи заїкаючись сказала дівчина і розвернувшись пішла.

"- Що йому від мене треба? Все ж закінчилось. Хоче познущатись? Ніби такий крутий? Ну і що? Ну може тіло в нього красиве і все. Йому підходить цей колір волосся. Так стоп, Юн Со, тебе не туди понесло." - стукнула себе по чолі студентка. - "Але все одно що йому треба..."