В обіймах минулого

Частина 68

Ви помітили, що вночі люди стають більш відвертими. Важко тримати цю щасливу маску на обличчі, щоб ніхто не помітив твої тріщини. Навіть голос змінюється в дівчини коли вона починає розповідати свою власну історію. Голос тремтів та був на грані, щоб закричати. Су Йон всіма силами старався її підтримати. Довго вони не змогли постояти на високому пагорбі, но в машині та по дорозі до неї но розповідала, все. Тільки його тепла рука заспокоювала дівчину, щоб не розплакатись та не впасти в паніку. Так і хочеться обняти когось, та відчути себе потрібною.

-Я не витримала це все та вирішила повернутись в Україну... - на душі й правда стало набагато легше.

Можна хоч з кимось поділитись своїми проблемами, шкода що там, дома, її ніхто не помічав. Без єдиного слова блондин підсунувся до брюнетки та взяв в теплі обійми. Щоб когось врятувати вистачить просто обняти. Тут і слів не потрібно, він дав зрозуміти що це все в минулому. Минуле яке не відпускало зі своїх обіймів до останнього моменту. Кароока тихо плакала, спочатку соромилась плакати перед ним, но зараз розуміє. Він ніде її не відпустить, та навіть не дозволить комусь образити.

-Хочеш, ми можемо заїхати до мене у квартиру? Тут недалеко. - досі тримаючи в обіймах та погладжуючи спину, прошептав на вухо той. - Якщо тобі буде не зручно бути зі мною в одній квартирі я посплю в машині. - схоже це ідеальний хлопець.

-Тут недалеко є одне місце, можемо ми заїхати туди? - піднявши очі та зустрівшись з голубооким, вона зрозуміла що він не відмовить.

Ввівши місце призначення в навігатор вони мовчки вирушили до квартири. Дорога займала ні мало, ні багато часу, но вже було доволі пізно.

00:32 квартира

Тримаючи в руках ключ від тієї самої квартири в яку і повертатись важко. Замок з тихим шумом відмикається та відкриває вид на вже давно всіма забуту квартиру мами Юн. Хто б міг подумати що вона знову повернеться сюди. Знову ці відчуття, спогади які вони так старалися забути. Страшно було спочатку заходити хоч через силу переступила через поріг цієї квартири яка пов'язувала всі моменти в її житті. Знову цей запах, ці моменти які не виходили з голови довгий час. Прийшовши на кухню все було на своїх місцях навіть чашки від чаю з їхньої останньої вечері. Як і вдома, так і в голові все залишилось ніби й не прийшов 6 років. Все залишилось на своїх місцях, як і події які залишилися в цій квартирі. Хто б міг подумати що час так летить швидко, можна тільки недавно Юн Со переїхала в іншу країну та почала нове життя.Недавно вона почала навчання в новому університеті, та познайомилась з людьми які так змінять її життя. Повністю переверне себе з ніг на голову, та не впізнає себе через скільки часу. Як же боляче комусь спостерігати за таким життям як у Юн С, але що вона на це може сказати?