♡Якщо це сон, тоді я хочу спати вічно♡

♡15♡

Наведене світло прожекторів осліплювало очі, бурхливі оплески глядачів відбивалися від стін відлунням. Не скажу, що було страшно, але руки тремтіли і охоплювало хвилювання від такої шаленої кількості поглядів та людей які дивилися на тебе в очікувані твоєї поразки або тріумфу. Мої друзі та рідні зажди будуть підтримувати мене, а я їх.
Заграла музика і ми усі разом в один ритм почали танцювати і співати. Ми вже не бачили ні людей які сиділи і споглядали на нас, ні світла прожекторів яке сліпило нам очі і здавалося, що ми знаходимося у своєму маленькому світі, де ніхто не може нас судити, де ніхто не гляне на нас косим поглядом і від цього нам стало легше. Хвилювання від нас відступило начебто його й не було. Під час танцю я відчувала себе крихітним безтурботним метеликом який вільно кружляє над пахучим квітковим полем шепочучись з вітерцем.
Стишення музики, приглушення світла прожекторів, двохвилинна тишина в залі після якої слідом прогунали гучні оплески. Вийшовши з зали ми з полегшенням видихнули і почали гучно сміятися. Цей день певне запам'ятається нам назавжди. Далі ми переодягнулися і попрямували на вихід з школи, а далі хто куди:Яна, Чімін, Мері і Чонгук вирішили нахватати на жопу проблем, а Віка, Хосок, Юля, Техьон, Божена і Юнгі вирішили спочатку побухати, а от тоді вже піти шукати пригоди. Ну, а я і НамДжун вирішили спокійно прогулятися-ну ми так планували, але...
Pov. Яна ,Чімін ,Мері і Чонгук.
Ідучи по центрі парочки розмовляли про щось.
Чімін:Ні все було не так!
Чонгук:Саме так!
Чімін:Це вийшло випадково!
Чонгук:Ну, так ти правий ти просто випадково збив літню жіночку після чого вона тебе з усієї дурі лупанула своєю сумкою.
Чімін:В мене досих пір цікавить, що вона несла в цій сумці, бо після її удару в мене була величезна шишка на голові.
Яна:Так ось чому ти обходиш десятою дорогою літніх жіночок яких ми зустрічаємо по дорозі зі школи.
Мері:Чімін тебе спалили.
Яна:Блін, чомусь так яблук захотілося.
Чонгук:Яблук? О! В мене є чудова ідея, де ми їх можемо дістати до тогож безплатно!
Чімін:Чонгук, ні...
Чонгук:Чонгук, так.
Чімін:Ні, я тебе прошу!..
Чонгук:Ходіть за мною.
Чімін:Чонгук, блін!
Пройшло дві години з того часу, як вони відправилися на пошуки яблук, а точніше на те місце куди їх вів Чонгук.
Яна:Знаєте в мене складається враження, що ми заблукали, Чонгук ти точно знаєш куди йти?
Чонгук:Так знаю і ми вже близько.
Мері:На скільки близько?
Чімін:Я надіюсь, що ще не скоро ми дійдемо туди...
Яна:Чому ти так не хочеш йти в те місце куди нас веде Чонгук?
Чонгук:Скоро сама дізнаєшся.-хіхікнув він і шепотом проговорив.-Ми на місці.
Мері:Ем, і де ми?
Чонгук:Ми прийшли туди, де ростуть самі найсмачніші яблука!
Чімін:Ага...
Яна:Але тут хтось живе, чи не так?
Чонгук:Так ти права, тут живе саме та жіночка, яка стукнула нашого дорогого Чіміна по голові і проклинала його по дорозі, але це ще не вся історія я вам усе пізніше розповім, а зараз уперед!
Мері:Стоп, ти полізиш туди сам?
Чонгук:Чому сам? Ще є Чімін.
Чімін:Ні, ні, ні і ще раз ні! Я не піду туди! НІ-ЗА-ЩО!
Через 5 хвилин на дереві збираючи яблука.
Чімін:Нагадай чому я на це погодився?
Чонгук:Тому що ти зробиш приємно Яні.
Чімін:І тільки?
Чонгук:Ну і тому, що вона говорила, що вона тебе поцілує.
Яна:Що-о-о-о?!
Чонгук:Нічого, говорю, яблука класні!
Яна:Я зараз тобі ті яблука знаєш куда засуну?!
Чімін:Ну, я взагалі то своїм життям тут ризикую могла б і погодитися.
Яна:Я тебе не заставляла лізти на дерево і діставати мені яблука!
Мері:Не хочу переривати вашу розмову, але там хтось йде.
Чонгук і Чімін:Твою ж!!! Ховайтеся!!!-шепотом, але чітко проговорили вони і полізли вище, а дівчата відійшли подалі від дерева і заховалися за одним із кущів і спостерігали.
Pov. Кінець.
На вулицю вийшла літня жіночка, а разом із нею маленький зубатий бультерєр. У руці вона тримала щось довге, але так, як це вже було темно було важко розгледіти, що це було.
Pov. Мері і Яна.
Мері:Яно, хто це?
Яна:Звідки я маю знати?
Мері:А, що це у неї в руці?
Яна:Занадто темно, тому розгледіти важко.
Мері:Цікаво, як там зараз Чімінові і Чонгукові на дереві сидиться.
Яна:Сумніваюся, що їм там зараз зручно.
Pov. Кінець.
Ідучи в слід за своєю собакою бабуся кричала:"Хто тут є? А ну вилазьте, а то гірше буде!". Пройшовши кілька кроків вона зупинилася саме біля того дерева, де зараз сиділи двоє хлопців. Бультерєр дивлячись угору почав гавкати і гарчати подаючи знак на те, що на дереві сидить або кішка або непроханий гість і навіть два.
Pоv. Чімін і Чонгук.
Чімін:Йомайо, і як тепер бути?
Чонгук:Поняття немаю, може, якось вийде втекти?
Чімін:Щось я сумніваюся!
Чонгук:Блін, до нас хтось йде, це здається та бабуся.
Чімін:Ми влипли!
Чонгук:І у неї щось у руці.
Чімін:Нам п**да...
Чонгук:Чому?
Чімін:Пам'ятаєш, Кім НамХо, наш сусід розповідав, що попав у лікарню через зламану ногу і шию?
Чонгук:Так...
Чімін:Ось через кого він там опинився...
Чонгук:..
Чімін:..
Чонгук:Б**ть...
Pov. Кіець.
Пройшло 10 хвилин і нічого не відбувалося аж раптом вистріли і крики.
Яна і Мері:Що таке?!
Чонгук і Чімін:Валимо!!!!!
Бабуся:А ну йдіть сюди ви дурбецали!!! Зараз я вам ваші задниці сіллю прикрашу!!! Ти подивися цілуються вони там!!! Тьфу на вас!!!
Відбігши подалі від тої бабки вони вирішили перепочити.
Яна і Мері:Слухайте в нас до вас два запитання...
Чімін:Які?
Яна:По-перше, де яблука?
Мері:По-друге, ви точно яблука на дереві збирали, бо жіночка кричала дещо інше!
Чімін і Чонгук:Що-о-о?!
Мері і Яна почали сміятися з них, а ті двоє просто мовчали.
Чімін:Тут немає нічого смішного...
Яна:Ти впевнений?
Чонгук:Ем, знаєте я б з вами посміявся, але, що це там таке велике їде ще й до того ж на такій швидкості і зигзагами?!
Мері:Машина.
Яна:Ти впевнена?
Чімін:Це трактор.
Яна і Мері:Трактор?
Чонгук:Чекайте там ще хтось... Стоп, там ж наші.Ось Техьон на даху, а ось Юнгі і...
Яна і Мері:Що-о-о?!
Яна:Тобто?
Четвірка встала, щоб глянути, що там таке відбувається і Чонгук з Чіміном були праві там справді їхав трактор і їхав прямо в них.
Чонгук:Валимо!!!
-------------------------------------------------------------
Pov. НамДжун і я.
НамДжун і я вирішили просто прогулятися парком. Було спокійно нікого окрім нас там не було. Ми розмовляли про все, що можна, а найбільше ми розмовляли про смішні історії які з нами відбувалися.
НамДжун:Жартуєш?-сміючись проговорив він.-Знаєш мені цікаво, як після того Яна взагалі вижила?
Я:Поняття немаю але після цієї поїздки на ровері вона не давала мені більше сідати за руль.
НамДжун:Я б також не давав.
Я:Ну, я просто не побачила ями і...
НамДжун:І чисто випадково вїхала в неї, так?
Я:Так.
НамДжун:Скажи, це тільки Яна так страждала чи ще інші?
Я:Усі, але найбільше Яна і Божена.
НамДжун:Мені їх шкода.
Я:Ну, я не винна в тому, що в мене трішки руки не звітам ростуть!
НамДжун:Можливо.-з насмішкою відповів НамДжун.
Я:Ей!
НамДжун:Ахахахахаха!
Я:..
НамДжун:Ну, гаразд, гаразд, не обіжайся.-витираючи сльози від сміху сказав НамДжун.
Я:Та я і не обіжалася я придумувала план.
НамДжун:План чого?
Я:План помсти.
НамДжун:Ну, перед тим, як ти мені почнеш мститися я б хотів дещо тобі дати, але ти повинна закрити очі.
Я:Дати? А що?
НамДжун:Це сюрприз.
Я:Ну, намікни хоч.
НамДжун:Ти зараз сама усе побачиш, а зараз закрий очі і дай мені руку.
Я:Ну добре.-я закрила очі.
Мені було дуже цікаво, що приготував НамДжун. Він узяв мене за руку і почав кудись вести, я частенько перечіплялася за каміння або за гілочки, але НамДжун підтримував мене, щоб я не гепнулася. Через пару хвилин ми зупинилися і Моня дав мені щось у руку і відступив.
Я:НамДжун, що це?-прийшло мовчання.-НамДжун? Я можу відкривати очі?-я не стерпіла і всештаки відкрила очі. Я стояла біля якогось магазинчику, НамДжуна поруч не було, але зате у мене в руці була записка.
В записці:
"Андріано пробач, що лишив тебе, але це все не просто так. Я влаштував для тебе невеличкий квест в кінці якого тебе чекатиме сюрприз і я запевняю він тобі дуже сподобається.
І так, щоб знайти наступну записку-підказку тобі потрібно зайти в магазинчик біля якого ти зараз стоїш, адже саме там і буде наступна підказка."