7

1K 62 0
                                    

Цілий день тато не виходив з кімнати.Я вирішила принести йому вечерю в ліжко.Виглядав він кепсько, його явно щось хвилювало.
-Привіт-тихенько сказала я- я тут тобі еее принесла сніданок.І хотіла з тобою поговорити щодо того табору...
-Віккі!-сказав тато настільки голосно що я аж підскочила-Мені також важко! Але ви не маєте страждати,ви маєте продовжувати жити.А спостерігаючи за мною ви тільки отримуєте приклад того,як жити не слід!Я мушу це зробити,просто мушу!-він був дійсно дуже розтроєним і пяним.Я немогла дивитись на нього люблячим поглядом,немогла розказувати йому як я його люблю...
-Хочаб Маргарет пожалій!Вона не впораєтся!Відправ її до Барбари, а я вже змирюсь з тим чортовим табором!- викрикнула я,-Тату їй 6 років!Дівчатка в її віці бавлятся в Барбі а не заробляють собі болячки лежачи в холодних наметах!Вона цього не подужає!Будьласка!- я почала ридати-Прошу тебе..
-Я НЕ ВіДДАМ СВОЮ ДОЧКУ ДО ПРИСТАРіЛОЇ ЗБОЧЕНКИ В ОПіКУ!Ти подивись на кого схожа твоя бабуся!Виглядає як куртизанка і вештаєтся з чоловіками, які їй годятся в сини!-я незнала що сказати у відповідь,тому заявила:
-Смачного- і вибігла з кімнати.Я просто розплакалась.Тато краще відправить свою рідну дочку за три девять земель,а ніж залишить з рідною бабусею...
Завжди коли мені було важко на душі,я приходила до старого покинутого млина,що стояв з іншої сторони озера.Там було тихо і спокійно, і тільки тоді коли я вибиралась на верх цього млина я заспокоювалась.Могла сидіти там годинами,аж до того часу поки не стемніє.Прекрасний краєвид заспокоював.Сонце плавно опускалось на дно озера,розсікаючи різнобарвні хмарки,які крутились навколо нього.Дерева шелестіли,і заспокоювали.Ця панорама просто заворожувала...

ЗагубленіWhere stories live. Discover now