Загублені

13

Пройшло два тижні.Кожного дня після обіду ми з Томасом ходили в наше таємне місця.Я привязалась,і до табору і до Тома.Не знаю що мене лякало більше.
Прийшов час нашої ще одної зустрічі.
-В мене для тебе є сюрприз-сказав Том- ми сьогодні трішки поміняємо наш маршрут.Тобі має сподобатись.- Я була рада,що Том турбуєтся про мене.
Ми пішли у невідомому для мене напрямку.Томас завбачливо завязав мені очі хустинкою,тому я нічого не бачила.Своєю безпорадністю,я дозволяла йому повністю володіти ситуацією,і мені це подобалось.
Ми довго йшли через якийсь ліс,всякі тростиночки і віточки видавали наше місцезнаходження.
-Прийшли- тихенько сказав Том,розвязуючи мені повязку.
Відкривши очі я побачила приголомшливу картину.Ми знаходились в хвойному лісі.Старі високі дерева були покриті мохом.І на одному з таких дерев був маленький деревяний будинок.Він був старим,але це тільки додавало йому чарівності.
-Я знайшов будиночок,після нашої першої прогулянки.Ніколи до цього не заходив так далеко в ліс.Я так і не зрозумів звідки він тут взявся.Хочеш зайти?-я кивнула головою.-Тільки знову завяжи очі-сказав Том.
Він всадив мене собі на спину,і як я зрозуміла по його рухах, піднімався на верх до дерева.
-А тепер,знімай.-тихо сказав він.
Те що я побачила після того як зняла повязку,просто не вкладалось у голові.Том приніс сюди якийсь матрацик,шарно його застевлив,і понаставляв багато подушок.Всюди стояло багато книжок,і на деяких з них стояли свічки для освітлення.
-Книжки були тут.І матрацик також.Я тільки поприбирав,зробив косметичний ремонт,і гарно все перестелив.Тобі подобаєтся?-він дивився на мене своїми красивими очима,і в його очах читалось нетерпіння,ласка,турбота та щире переживання.
-Дужее!-сказала я усміхаючись.В подяку, я підійшла до нього і обняла.
Ми лежали на тому імпровізованому диванчику, і Томас мені читав дуже коасиві історії.Мені було так затишно,я відчувала себе повністю захищеною,потрібною комусь.Було так тепло,що я й не замітила як провалилась в сон.
В лісі було темно,дуже темно.Марі бігла що є духу,і я теж.Ми намагалися втекти від невидимого ворога,який міг вбити нас.Ми втікали і від них.Вони хотіли нас попередити і нас це лякало.Марі кричить.Марі вже не Марі.Це стара поморщена жінка, яка перетворюєтся в скелет на очах.Я кричу,кричу що є сили,вона старіє,і її порох падає на землю....
-Віккі,Віккі,ти мене чуєш!?ВІККІ!-кричав Томас.Я плакала.Сон був настільки жахливим і реальним..
-Віккс,це сон.Це просто сон.Ти так кричала...Я так злякався..-Томас обнімав мене,але легше не ставало.Я просто плакала.Ні нащо інше сил не було.
Я міцніше обійняла Тома.Він мені як старший брат.Він людина яка зрозуміє і підтримає.Яка пригріє і потурбуєтся.Я мусила йому розказати.
Заспокоївшись, я розказала йому про сон.
-Віккс,це сон.Знаєш, мені снився сон про чорну руку.Після цього я місяцями не міг спати біля стін,і відсував ліжко в середину кімнати.А найгірше,що це сталось коли мені було шістнадцять років!-Том почав сміятись.В нього такий прекрасний сміх!Я дивилась на нього так зачаровано, і прошепотіла не подумавши:
-Поцілуй мене.-він подивився на мене здивованим поглядом, і я повторила-Поцілуй мене будь ласка...-
І він поцілував.Так ніжно.Я не могла відірватись від його губ.Я перебирала його волосся.Він гладив мені спину..
-Як давно я мріяв,що б ти мені це сказала-сказав Том,пригортаючи мене до себе,-ще відтоді як ти засміялась у літаку.І мені здаєтся я закохався.
Ці слова стали найкращими в мосу житті.
* С.Вакарчук-Мовчати