Глава 1 Білі крила

98 5 0
                                    

 Я зібрала сумку і збиралась йти до школи. 6 клас, я переходжу в нову школу. Батьки переїхали в інше місто, батько знайшов іншу роботу, не знаю ким він там працює, але грошей в нашій родині стане більше. Моя кімната така світла порівняно з минулою. В цій кімнаті одразу хочеться відчувати себе щасливою. Ці світлі білосніжні стіни і просто величезне вікно через яке видно місто. Вночі воно особливо красиве, жити на 20 поверсі дуже красиво. І ліжко доволі м'яке, неначе пушинка.  Взявши щітку у руки я розчесала своє золотаве кучеряве волосся, яке досягало аж до поясу. Я любила заплітати високого хвоста та лишати дві передні прядки. Я намазала губи бальзамом щоб вони не обвітрились, зимою мої губи дуже тріскаються. Поглянувши на свої голубі, великі очі я усміхнулась своєму відображенню, надіючись що в новій школі мені вдасться з кимось подружитись. Як же ж я тоді помилялась, я ніколи не була такою щасливою як в цей момент, мені здавалось що я почну все з чистого листа, заведу багато друзів і буду просто щасливою. Шкода що цей лист виявився брудним та занедбаним. Я вибігла з кімнати прихопивши рожевий рюкзак.

— Сідай їсти. — Усміхнено сказала мати та поставила на стіл яєчню з смаженим беконом. Батько також сидів за столом та пив гарячу каву, її аромат заповнив усю кухню. Я сіла за стіл та з певним вогником в очах прийнялась швидко їсти.

— Не поспішай, їжу потрібно розжовувати повільно. — Сказав батько читаючи газету. Я задоволено кивнула, але все рівно швидко з'їла. 

— Тобі вже не терпиться побачити свій клас, правда? — Усміхнено сказала мати та погладила моє волосся. Я також їй усміхнулась, ця тепла усмішка моєї матері завжди викликала теплоту та спокій в моїй душі. Я любила бачити її  теплу усмішку, вона завжди була такою щирою та приємною. Доснідавши я одягнула свою теплу куртку та шапку, на вулиці дійсно було дуже холодно. Я швидко забігла в ліфт та натиснула кнопку 1 поверху. Мені так кортіло швидше побачити моїх нових однокласників, в той момент я вірила що ці люди не принесуть мені ніякого болю. Я думала що справді буду щасливою, як шкода що це були лиш мої світлі мрії. Я вибігла на вулицю, почав падати лапатий сніг. Я  висунула руку з кишені та піймала одну сніжинку, вона була дуже красивою, складалось враження що ця сніжинка була одною з найкращих, шкода що вона так швидко розтаяла в моїй руці. Я швидко пішла до нової школи, йти було недалеко, приблизно 5 хвилин, що на цей момент мене радувало. Я дійшла до своєї школи та зайшовши в середину трохи здивувалась, адже в минулій школі не було невеличких шаф для своїх особистих предметів. Мене зустріла моя нова класна керівничка. Вона мені легко усміхнулась, на цей момент вона мені здавалась такою доброю та милою. Вона виглядала неначе ангел, сірі очі та довге білосніжне волосся. Ця усмішка здавалась мені такою щирою, як у рідної матері. Мені шкода що я рівняла цю жінку до своєї матері. 

Білосніжні крила смертіWhere stories live. Discover now