Глава 23 Могила

16 1 0
                                    

 Я приїхала на цвинтар, давно я тут не була. Я знайшла могилу матері та поклала туди квіти. Я старалась стримувати сльози.

 Мені не вистарчає тебе мамо, мені не вистарчає твоєї теплої та милої усмішки яка заставляла мене жити. 

 Я прикусила нижню губу стримуючи сльози та впала на коліна.

 ЦЕ все завдяки тобі, твоя тепла усмішка вселяла в мене надію на краще майбутнє. Ти хотіла щоб я була щасливою, я і стала такою. Я справді зараз щаслива, в мене появилась сім'я. Та сім'я про яку я мріяла довгі роки, але в цій сім'ї немає тебе. Немає найважливішої людини в моєму житті. Скільки разів твоя сумна посмішка рятувала мені життя. Я винна перед тобою усім що в мене є зараз. Як тільки я зможу відновити справедливість то приєднаюсь до тебе на небесах. Я не можу жити тут, мене все ще переслідують думки про самогубство, але я стараюсь з усіх сил цього не показувати. Це доволі важко бути щасливою коли на твоїх очах загинули люди. Це дуже важко жити з почуттям провини, Лео правий, я могла врятувати його сестру якби встала між ними, але я не зробила цього. Я відчуваю провину за її смерть, ця дівчинка не повинна була страждати через цих ідіотів. Це дуже важко жити нормально коли на твоїх очах загинули батьки. Цей момент ще й досі сниться мені в кошмарах. Це дуже важко жити з почуттям провини коли через тебе твоя тітка в комі. Я не знаю коли вона вийде з неї та чи вийде взагалі. А якщо вона загине? Я цього точно не переживу. Мабуть я вже ніколи не зможу жити нормально. Ця багатоповерхівка на якій я хотіла покінчити життя самогубством ще й досі приваблює мене. Після того як мені вдасться втілити свій план в життя... Скоріше за все я зроблю цей крок і нарешті одержу спокій.

 Я почула кроки позаду себе та обернувшись побачила Джеймса. Я встала з колін та легко посміхнулась йому.

— Чому ти тут? — Запитала я.

— Я ходжу сюди кожного четверга з тих пір як ти поїхала в Іспанію. — Сказав Джеймс та поклав квіти. — Я доречі дістав усю інформацію про цю дитину. — Він витягнув папку з чорної сумки та дав мені.  

— Дякую, як тобі вдалось дістати? Чесно кажучи я не була впевнена що вона погодиться дати інформацію. 

— А я в неї і не питав, ми не знаємо чи Сара дала б необхідну інформацію. Та й перед дитячим садочком я побачив як вона розмовляла з Ітаном в доволі дружній формі. 

Білосніжні крила смертіWhere stories live. Discover now