Білосніжні крила смерті

Глава 31 Я радий що ти виграла

  Я була неначе в тумані... Я нічого не бачила перед собою, я йшла в невідомому напрямку, під ногами не було видно нічого, складалось враження ніби я знаходжусь в повітрі. Я побачила перед собою людину в плащі. 

— Ти молодець, Ада. Тобі вдалось змінити майбутнє, це наша остання зустріч. — Сказав незнайомець в плащі та витягнув руки з кишені. На одній з них був ніж, а на іншій.... Пустота?

— Що це? — Запитала я та підійшла ближче.

— В одній руці в мене ніж, це символ смерті, а в іншій життя.

— Але ж в іншій нічого немає. — Сказала здивовано я.

— Твоє майбутнє дуже туманне, я тобі даю вибір. Ти можеш загинути після закінчення своєї помсти та отримати вічний спокій, а можеш продовжити жити.  —Сказав незнайомець, я задумалась.

— Цей вибір дуже важкий. Яке майбутнє мене чекає після помсти? — Запитала я.

— Це залежить тільки від тебе. 

— Мені потрібно подумати, я не знаю чого я хочу насправді. 

— Я не маю стільки часу, я прийшов сюди останній раз. Якщо не віриш ти - за тебе вирішить хтось інший. 

 Я не знала що мені робити, я не хотіла помирати, але й душевні страждання не дадуть мені спокійно жити....

— Я вибираю жити. — Сказала я. Все ж моя душа належить не мені, я не можу підвести своїх рідних.

— В такому разі нам варто прощатись.

— Стій. — Сказала я та вхопила його за капюшон. — Перш ніж ти підеш я дізнаюсь хто ти. 

 Наскільки я була здивована коли зняла капюшон та побачила саму себе маленькою на ходулях.

— Дарма ти це зробила. — Сказала маленька я та взяла плащ.

— Що відбувається? — Здивовано запитала я.

 Маленька я важко видихнула та поглянула на мене.

— В одній з альтернативних версій мені все ж вдалось стрибнути з багатоповерхівки в той день. 

 В цей момент я проснулась. Я не очікувала того що побачу... Можливо це був просто сон, Точно, це був просто сон. Потрібно збиратись на цей квест, дивно, чому я погодилась? Мені вже нічого не хочеться, але раз я погодилась то потрібно дотримуватись свого слова.