Білосніжні крила смерті

Глава 2 Шипи

  Минуло близько місяця. Кожен день для мене був пеклом, і кожного вечора я задихалась від сліз. Білі стіни моєї кімнати вже не здавались такими світлими, адже я знала що за ними знаходиться пліснява. Ліжко вже не таке м'яке, воно неначе зроблене з шипів, які повільно пронизують мою шкіру. Нічний вид міста вже не такий прекрасний, адже я знаю що після цієї прекрасної ночі наступає день, і мій кошмар повторюється знову. Я неначе ходжу по колу, стараюсь вийти з цієї дороги, але стежка знову приводить мене на те саме місце. Я вже забула як це, бути щасливою. Я більше не бачу такої теплої посмішки своєї матері, останнім часом вона дуже засмучена, і бачучи її в такому стані я не можу їй розповісти про свої проблеми. Я не хочу бачити її ще більш засмученою, тому роблю вигляд неначе все добре одягаючи білосніжну маску щасливої дитини.  

 Я підійшла до дзеркала та взявши щітку розчесала волосся. Моє дзеркало було завішане тканиною, на своє відображення я більше не могла дивитись, воно мені просто огидне. Я не можу більше бачити це лице в відображенні. Я взяла свій рюкзак обписаний маркерами та зайшла на кухню. На ній вже не було ароматного запаху кави, замість неї появився запах сигарет. Батько сидів на кухні з чаркою горілки та сигаретою у правій руці. Він вже не читав газету, замість цього з незадоволеним виразом обличчя дивився на мене. Я сіла за стіл, мати приготувала вівсянку без молока. Чомусь після переїзду наших грошей ставало дедалі менше і я не розуміла причини. Я швидко поїла під пильним поглядом мого батька і поцілувавши маму в щоку вона засмучено видавила з себе усмішку. Вона була такою сумною що я старалась не заплакати. Я взяла парасолю, адже на дворі падав дощ та зайшла в ліфт. Натиснувши кнопку першого поверху надіячись що ліфт зламається і я не піду до школи, але цього не сталось і я відкривши парасолю повільно побрела до школи. 

 Зайшовши до школи я підійшла до своєї шафки обписаною різними противними словами. "Кобила", "тобі тут не раді", "забирайся звідси", "страшко", "дура" і таке інше. Відкривши її я поскладала свої речі та піднялась на свій поверх. Я випадково зіткнулась зі своїм однокласником  він силою штовхнув мене. Нічого не відповівши я зайшла до свого класу та сіла за свою парту перед тим подивившись чи на моєму кріслі немає жуйки. Вся моя парта була також обписана різними поганими словами, які адресувались мені. Чесно кажучи я не розуміла чому так поводяться зі мною, можливо я щось не так сказала? Чи вся справа у зовнішності, невже я настільки некрасива і всі ці слова правда?