Глава 20 Компромат

14 1 0
                                    

  Минуло більше ніж пів року, наближались літні канікули. Ми вертались з школи додому.

— Це останній тиждень як ми зможемо бачитись. Шкода що ти так рано їдеш в Іспанію. — Сказав Джордан.

— Ми будемо дзвонити одне одному, тому нічого боятись. Я ж не на все життя їду туди. — Сказала з усмішкою я.

— І як же ж ти там будеш жити? А якщо до тебе почнуть чіплятись? — Запитав Джордан.

— Та не переживай ти, я можу сама постояти за себе. Тим більше ти мене навчив декільком технікам. — Сказала я.

— Точно, але ти все рівно будь обережною. Це інша країна, інші закони, інші люди. — Сказав Джордан.

— Люди всюди однакові, є як і погані так і хороші. — Сказав Джеймс.

— А можна я з тобою поїду? — Запитав Джордан.

— І залишиш Тіфані саму? —  Запитала я, Джордан задумався.

—Ну... ні, не залишу. — Він сумно здихнув. —  Але я все рівно буду сумувати за тобою.

— В нас є ще цілий тиждень, давай ти залишиш свій смуток на останній день мого від'їзду.  —Сказала я.

—Ну ладно. — Сказав усміхнено Джордан.

 Ми зайшли в будинок, але щось було не так. Всі речі перевернуті.

— Нас пограбували? — Здивовано запитала я.

— Ні. — Сказав Джеймс та вказав на шухляду в прихожій. — З шухляди гроші не брали.

 Ми побачили сумку тітки, яка лежала біля шухляди.

— З мамою щось трапилось? — Запитав Джордан.

— Мам?! — Гукнув Джеймс, ця тишина зводила нас з розуму, ми відчували що тут щось не так.

—  Обшукаємо будинок, можливо мама щось шукала. — Сказав Джеймс. Ми так і зробили. Я зайшла в її спальню. І тут суцільний гармидер. Я здихнула та обійшла ще декілька кімнат, як тут я зайшла на кухню. Я побачила свою тітку в калюжі крові. Всередині мене все похолодало, дихати стало дедалі важче. Я відчувала як моє серце стає битись дедалі швидше, кров шалено пульсувала від страху. Я голосно крикнула та підбігла до тітки. На мій крик підбігли брати.

— Викликайте швидку та поліцію! — Викрикнула я та оглянула свою тітку. На руках були сліди від синців, а з голови текла кров. Я старалась зробити хоч щось, але не знала чи варто. А якщо я зроблю щось не так і їй стане тільки гірше?

Білосніжні крила смертіWhere stories live. Discover now