Падає дощ. Скільки крапель зловлять його вії, а скільки — мої?
Ми не ховаємося. Дощ огортає нас і позбавляє масок.Світ без ілюзій такий живий, що я навіть боюся зробити крок, аби він тільки не погас. Я не рухаюся, і все навколо завмирає.
Мені здається, чи я чую удари серця Майкла?
Коли я вперше зрозуміла, що забула свою маску вдома? Мабуть, в ту мить, коли він покликав мене на побачення і змусив одягнути сукню зараз. Я не любила суконь — правда — вони для мене були якоюсь зайвою деталлю гардеробу, яку треба було одягати на якісь занудні заходи.
Але оце його прохання перевернуло все з ніг на голову. Він не ставив перед фактом, не називав це умовою, просто сказав:
— Якщо ти вдягнеш сукню, я буду щасливий.
Що мені було робити?
Це не було звичайне побачення. Як і цей дощ — ні, він геть не звичайний. Його могло не бути, але, може, хтось просто захотів, аби сьогодні я відчула себе по-справжньому щасливою.
Майкл обіймає мене за талію, ніби робить це не вперше, і шепоче десь у моє мокре волосся:
— Ти схожа на пташку.
На мені — жовта сукня. Змокла, але досі придатна для побачення. Ні, не така, як в Белль. Тому що я — не красуня, а Майкл — геть не чудовисько. Може, навпаки?...
— А ти схожий на мрію, — відповідаю я, і коли Майкл відсторонюється, аби подивитись на мене, я опускаю очі.
Я не знаю, чому я це роблю. Ні, я не соромлюся ні своїх слів, ні Майкла, я просто в цей самий момент не можу змусити себе підняти свій погляд на нього. Ніби мені здається, що ми чужі. Або навпаки: дуже-дуже близькі.Мені хочеться знову обійняти його, але я чомусь не наважуюся.
Дощ посилюється, і Майкл питає мене, чи мені не холодно.Я сміюся.
Не знаю, чому, але сміюся. Мабуть, мені справді холодно, і, можливо, я навіть встигла захворіти, але все, про що я думаю — це обійми Майкла.Він уважно дивиться на мене, чекаючи відповіді.
— Мені холодно, — відповідаю я і розкриваю руки йому назустріч. — А тобі?
Майкл сміється. Люблю його сміх.
Він не веде мене в кіно, в центр, до людей або галасу. Майкл знає, як сильно я не люблю метушні або чужих облич. Ні, він не здогадався. Я йому про це колись розповідала, а він просто тоді мене слухав. Ви знаєте те прекрасне відчуття, коли ви говорите, а вас слухають?
Він бере мене за руку і веде на охайну вуличку у пастельних тонах. Дощ змиває її фарби в одне, але це не змінює хорошого враження. Вона красива. Тиха, безлюдна: чудова нагода для таємного злочину, так?
Або крадіжки сумок, або кражіки серця: вибирай сам!Ми заходимо у якісь затінені двері, і я бачу, куди ми прийшли. В напівтемряві я знаходжу руку Майкла і міцно стискаю її, ніби дякую.
От як буває — варто лише повірити на мить, довіритись якійсь людині, яку ти добре знаєш, і вона заведе тебе у найтемніші закутки міст, які виявляться найпрекраснішими місцями світу.
Хтось заводить у тіні, аби посіяти страх, а хтось — для того, щоб показати якесь диво.
Закинутий театр. Я не знаю, хто довів його до такого хорошого стану, але зараз тут так красиво...
Я навіть читала про нього в газетах і бачила фото — мистецтво покинуло ці стіни давно, і коли це сталось, саме приміщення стало його тінню. Тінню мертвого мистецтва. Трохи моторошно, але мені чомусь байдуже.Про те, що він закинутий, говорять ці старі пошарпані двері, подерті стіни і зашурована підлога, але в ту ж мить все це вичищено до блиску, ніби хтось ось-ось має вийти і зіграти свою досконалу роль.
Саме тоді я раптом розумію справжній намір Майкла.
Він відходить від мене, поки я розглядаю сцену, а потім повертається, і його обличчя сяє від передчуття і якогось сумніву.
Десь позаду нас починає грати незнайома мелодія. Я забуваю про те, що ми повністю змокли під дощем, що мої руки стали страшенно холодні, а обличчя, мабуть, стало пурпуровим від холоду. Мені знову хочеться усміхатись.Майкл простягає руку і питає так, ніби я можу відмовитися:
— Потанцюємо?
ВИ ЧИТАЄТЕ
Триста подихів до землі
Short StoryЛюбити поранену пташку не легше, ніж заново вчити її літати. Це - щоденник тої, яка закохалася у пташку з розбитим серцем. Перед нею постав вибір у триста подихів, який вона ніколи не розуміла до кінця - або завжди літати низько над землею, або, пі...