Триста подихів до землі

...Подих 5...

З чого все почалося? З музики.

Спочатку була скрипка, а потім — любов.

Сполохані ноти торкались серця, просились до рук, чекали, поки їх не озвучать.
Вони не мали власного голосу, але обожнювали співати. Я не любила співати, тому віддала свій голос скрипці.

— Тобі нема чого боятися, — звернулась я до знайомого. — Ці люди тут ні до чого, забудь про них. Є тільки ти і музика. Твоя музика. І все.

Я малюю долю, а доля мене стирає.

Коли я дивилась на небо — воно мовчало, коли я питала серце — воно стихало, а тепер, виходить, я дивлюсь в його очі і бачу якусь відповідь?

Невже це відповідь, яку я шукала кілька років поспіль? Але чому тут і зараз?
Може, я помиляюсь? Я боюся помилитись. Я ненавиджу помилятись.

Це вже схоже на фобію, яку мені влило в нервові закінчення моє власне життя.

— Ти боїшся, що зробиш помилку, — говорить він. — Я боюся лише їхніх поглядів.

Погляди... Вони іноді вбивають, іноді вирізають з грудей серце, змушують ховати очі і бігти марафон стоячи на місці.

Я теж, як і він, ніколи не вміла з ними боротися, тому завжди поплачувалась цим.

Надворі ревло передгрозове небо.

Я хотіла закрити очі на мить, аби уявити себе в самому епіцентрі небесної бурі, щоб відчути на собі всю її могутність і забути всі свої думки.

Але коли я заплющую очі, то бачу тільки людські обличчя, спогади, мрії, а загалом — пітьму. Темряву, яка не дозволяє мені завільнитися.

— Звідки цей шрам? — питаю я, коли помічаю білу смужечку на його підборідді.
— Хороший спогад, як не дивно, — усміхається Майкл. — Будував дім на дереві, але впав.
— В тебе був дім на дереві? — радісно скрикнула я.
— Так, — відповів він, і додав, виділивши останнє слово: — Був.

Іноді я боюся, що забуду якусь важливу деталь з минулого, і перебираю спогади, як струни.

Мені хочеться відчути все заново, переконатись, що я досі пам'ятаю. Але пам'ять стирається, і тому я починаю писати, аби лишити своє минуле ще десь, окрім власних думок.

Я беру в руки скрипку, сідаю на стілець, де тільки що сиділа чи не сотня інших дітей, і починаю грати.

Люди не мають ніякого значення.
Звільни думки.

Є тільки я і скрипка.

Музика і я.

Музика і любов...