Триста подихів до землі

...Подих 8...

— Я не просив тебе приходити, - грубо відізвався Майкл, побачивши мене на сходах.

Він ховав обличчя і уникав мого погляду. Так дивно його таким зараз бачити...

— Мені піти? — запитала я, готуючись до колючої відповіді.
— Ні, — сказав він так тихо, що мені довелося читати по його губах, — Залишися.

Я завмерла від такої відповіді, але за мить стрепенулась і сіла біля нього.

Майкл мовчав, і я знала, чому. Я знала, що він відчуває.

Коли тебе спробували знищити, ти боїшся говорити, щоб не зірватись. Тоді страшенно тремтить голос, навіть якщо сльози не просяться з очей.

В такі моменти кожна людина втрачає будь-який власний захист, опору і стійкість.

Все розвіюється, і тоді ми постаємо перед світом такими, якими є — слабкими.

Ми слабкі, бо всі маємо свою слабкість.

І байдуже, що це — людина, річ, страх чи будь-що інше.

Те, що нас змушує діяти не так, як ми звикли, те, що позбавляє впевненості, змушує губитися і зриватися.

Поки ми не здолаємо всі свої слабкості — що, загалом, неможливо — ми завжди залишатимемось слабкими.

І тільки наші повсякденні маски будуть створювати уявлення якоїсь стійкості.

Та ніхто не каже, що бути іноді слабким — це погано.

Постійно тримати небо на власних плечах неможливо. Іноді треба плакати, іноді здатися, аби знову взяти себе в руки.

Я хотіла щось сказати, але слів не знаходила.

Майкла, здавалось, це зовсім не хвилювало. Він не хотів говорити.

— Розказати тобі казку? — раптом запитала я.

Майкл пильно подивився на мене і я чомусь одразу почервоніла.

Не варто було про це питати?

Він заплющив очі і сперся головою об стіну. Я прийняла це як відповідь.

— Місяць не завжди був кам'яним, — почала я, — Колись його серце було м'яке, а душа жива. Він блукав небом вночі, а вдень спускався на землю. Якось у мандрах він постійно писав мені: "я приходжу, щоб піти...
— І йду, аби повернутися." — перебив мене Майкл, а я здивовано витріщилася на нього.

— Я знаю цю казку. Пам'ятаю, чим вона закінчилась. Дякую, що згадала її.

Мені чомусь захотілося обійняти його в цей момент.
Майкл був схожим на того яскравого місяця, який спускався на землю вдень, і якому колись давно розбили серце, через що він перетворився в камінь і навіки лишився на небі.

Ти не станеш кам'яним, Майкле, чуєш?

Я тобі не дозволю.