Паперова клітка

Частина 20

День 18

Хотілося б написати щось позитивне. Шкода, що я не можу розгледіти нічого хорошого, крізь призму свого смутку й уламків понівеченої душі. Шкода, що ще не вигадали ліків для душі, а не тільки для механізму тіла... Я зв'язана своїми думками, подібно тому як злочинець прив'язує свою жертву до стільця й мучить її, поки не отримає бажане... Поволі починаю сумувати за колишнім життям. За тими часами, коли я жила безтурботно. Коли вірила у те, що у мене є вірна подруга, люблячий хлопець і чудові батьки. Поки лабіринт правди не відчинив переді мною свої двері. Я досі блукаю серед його стін, а виходу ніяк не видно.

Я проспала майже увесь день через втому, що, як змія, обвивала моє тіло. Зараз сиджу під теплими струменями води, притиснувши ноги до грудей, і жмурюся від світла лампи. Не знаю що мені робити. З кімнати не виходила від учора і шлунок вперто нагадує про потребу в їжі.

Чую стукіт у двері. Завмираю. Прислухаюсь. На щастя, по той бік звучить тихий голос Анни і напруження відпускає моє тіло. Вимикаю воду. Опускаю ноги на холодну плитку. Загортаюся в м'якенький рушник і відчиняю двері. Анна чомусь завжди знає що мені потрібно. На столі лежить срібна таця з салатом, склянкою соку і фруктами. Сідаю на ліжко і з задоволенням їм. Анна залишається стояти на місці. Очевидно, хоче щось сказати, але не може підібрати слів.

- Що там відбувається? Містер і місіс Мартелл лютують?- запитую сама, щоб вона не дивилась на мене з такою розгубленістю, і нарешті перевела погляд з моїх обпечених рук на очі.

- Твій батько рано поїхав на роботу, а мама зникла кудись на весь день. Тільки зараз повернулась. Я прибирала на подвір'ї, побачила, що горить світло в ванній і вирішила принести тобі вечерю.

Киваю і продовжую їсти. ЇЇ слова не викликають у мене ніякої реакції, бо, власне, це те, що відбувається завжди. Якби мама рознесла пів дому, викрикуючи всілякі неприємності в мою сторону, а батько відкрив пляшку колекційного рому - тоді можна було б зрозуміти, що все погано. Але вони поводяться як завжди. Може мені взагалі все наснилось? Кидаю погляд на руки і опіки ясно дають зрозуміти, що все це реальність.

- Чи можу я ще щось для тебе зробити?

-Ні...А, хоча, так. Я б не відмовилась від чашки гарячого шоколаду. День був складним.

Анна посміхається і збирається щось відповісти, але неочікувано відчиняються двері. На порозі з'являється місіс Мартелл. Вираз її обличчя строгий, але не злий. Опускаю погляд на тарілку і продовжую їсти, роблячи вигляд, що її тут немає.