Паперова клітка

Частина 22

День 21

Цього ранку мене будить Анна, хоч і зовсім не умисно, коли заносить в кімнату сніданок. Ніяк не сподіваюся побачити на годиннику 11:05, бо останніми днями я прокидалася ще до восьмої. Мабуть, це через те, що вчора ми повернулися додому доволі пізно. Думки вже не мучили мене, тож я заснула спокійним сном майже відразу.

- Батьки вже поїхали?- цікавлюся в Анни, поки вона міняє мені постіль на свіжу - красивого фіалкового відтінку. Сьогодні чудова погода. Думаю, можна поснідати в саду. Хоча вчора ми з батьками спілкувалися нормально (вони принаймні були задоволені моєю появою), я ще не маю бажання стикатися з ними зайвий раз.

- Містер Мартелл в кабінеті, а місіс...-вона зупиняється, тримаючи в руках подушку, і дивиться на мене таким серйозним поглядом, що здається ніби сталось щось дуже погане.

- Вона готує печиво.

- Печиво?!- ледь не давлюся апельсиновим фрешем і дивлюся на Анну приголомшеними очима.

- Ну. Принаймні намагається. Я хотіла відговорити її, щоб врятувати кухню і продукти, але вона була занадто завзятою.

Здивовано витріщаюсь у вікно. Я й пригадати не можу коли вона останній раз заходила на кухню, не те щоб щось готувати. Прокинувся материнський інстинкт, чи що? Продовжую їсти вівсяну кашу, але все ж не стримуюсь і швидко підводжусь з-за столу.

- Піду перевірю що там.

Підтягую піжамні штани і впевнено спускаюся сходами. На диво, з кухні пахне ваніллю і какао. Повільно відчиняю двері і невпевнено заглядаю в середину. Мама стоїть за стійкою в кумедному червоному фартушку в білий горошок і вирізає металевою формою сердечка на коричневому тісті. Вона помічає мене майже відразу, тож перестаю ховатись за дверима і підходжу ближче.

- Що тут відбувається?

- Ти любиш шоколадне печиво?- заклопотано запитує, переносячи готове серце на деко.

- А хто ж його не любить.

- Сідай!- вона вказує рукою на стілець і усміхається так широко, що я на мить забуваю як дихати. Розгублююсь. Проходить кілька секунд, перш ніж я нарешті відриваю ноги від підлоги і сідаю за стіл. Мама наливає у склянку молоко, кладе переді мною і підсуває тарілку з трохи підгорілим печивом.

- Я ще зробила крем, але випадково переплутала цукор із сіллю, тож...Просто присипала цукровою пудрою. Це теж непогано, правда?- вона дивиться на мене з таким дитячим захопленням, що я знову розгублююсь і просто киваю. Може мені це сниться? Непомітно щипаю себе за руку під столом, але нічого не змінюється. Мама продовжує старанно вирізати серця.