Паперова клітка

Частина 1

День 1

Чи існує ідеальний день?
Чи навіть у цій проході вітру і пахощах троянд у скляній вазі, і майстерності сонця, якого вистачає й на співочу пташку поміж гілля, й на корінець книжки на дерев'яній полиці, можна знайти якісь недоліки, зів'ялу пелюстку і гостру колючку, що ранить до крові? Чи існує взагалі та ідеальність?

Ранок застав мене зненацька. Сонячне проміння торкнулось очей,  і я неохоче їх розплющила. Погода обіцяє бути гарною, проте я не бажаю виходити з дому. Тим не менш, годинник показує 7:30, а це означає, що в мене залишилось не надто багато часу. Ранок розпочинається вже звично: приймаю душ, одягаюся, наношу макіяж і спускаюся вниз для сніданку.

Впевнено крокую по мармуровій плитці, наполірованій до блиску, що в ній майже видніється моє відображення, і вистукую по ній химерний ритм підборами. З вітальні чуються голоси, тому, розумію, що сім'я вже в зборі.
-Доброго ранку!-вітаюся з батьками і дядьком, який тимчасового живе в нас, допомагаючи батьку з бізнесом, і займаю своє місце за столом.
-Доброго,-мені відповідає тільки мама, бо чоловіки, як завжди, зайняті обговоренням своїх справ. Відповідь матері, однак, також звучить сухо, і вона навіть не підіймає голову, зосереджено щось вивчає у своєму телефоні. Та нехай. Я вже звикла,  що всі в цьому домі чимось зайняті. Починаю їсти сніданок, який складається із запечених на грилю овочів, і сумно спостерігаю за тим, як батько доїдає омлет з апетитно підсмаженими скибками бекону, а мама - свіжий шоколадний круасан. Запиваю невдоволення апельсиновим фрешем, і все ж помічаю, що мама знайшла час, щоб підвести на мене погляд.
-Ти до котрої  в школі?
-Десь до обіду.
-Не забула, що сьогодні вечірка у Портерів?
-Як я можу забути, якщо ти нагадуєш мені про це кожного дня?
Вона не відповідає, тільки знову відводить погляд у телефон, поки Анна доливає їй у чашку каву. Сьогодні хоча б від нашої служниці я отримую привітну посмішку. Вона так вітає мене кожного ранку. Не знаю, чим заслужила на її добре відношення, проте не можу заперечувати, що це не підіймає мені настрій. Байдуже відсуваю на бік тарілки баклажан, який мені зовсім не смакує, та незважаючи на це, його продовжують підсовувати увесь час.
Взагалі, з сьогоднішнього сніданку, найсмачнішим виявився апельсиновий фреш. Тим не менш, я спромоглася з'їсти половину тих овочів, які, як на мене, втратили свій смак ще не дійшовши до гриля.
- Ти сьогодні вдало підібрала туфлі,-підмічає мама, дивлячись на мене з-під своїх довгих нарощених вій.
Не знаю, яким чином вона помітила мої білі лодочки з-під столу, але вдячно киваю. Чесно, я спросоння витягнула їх з шафи, поєднавши з блакитним класичним костюмом. Власне, вона завжди помічає усе до дрібниць, що лякає мене і змушує захоплюватись водночас. Мій настрій підіймається ще більше, адже мама майже завжди вказує мені на те, що я не вмію гарно одягатися. Так, я не розбираюся в моді і, можливо, обираю не найкраще поєднання речей, але мене це ніколи не хвилювало, на відміну від неї.
- Що ж, дякую, все було дуже смачно,-підіймаюся з-за столу.
- Саме тому ти не доїла до кінця?- суворим тоном запитує мама.
Дивлюся на кілька шматочків кабачка, баклажана і броколі, що залишилися на моїй тарілці.
- Не хочу переїдати.
Вона байдуже киває і продовжує їсти.
- Бувай. -Перевіряю час на наручному годиннику, щоб упевнитися, що я встигаю, і крокую до виходу.
- Гарного дня,- вперше відзивається батько. Швидко повертаюся, щоб подякувати йому, проте він уже захоплено розповідає щось дядьку Шону.
Зітхаю і покидаю будинок. Сідаю в автівку, яка вже чекає мене біля воріт дому, і бадьоро вітаюся з нашим водієм Луї.
- Як настрій?- цікавиться чоловік, мимовільно поглядаючи на мене через дзеркало заднього бачення, поки я намагаюся знайти телефон у сумці.
- Доволі непогано, але стане ще краще, якщо ти поділишся зі мною якоюсь цікавою історією.
Луї широко усміхається і киває. Він завжди розповідає мені про якісь пригоди зі свого життя. Часом вони бувають такими чудернацькими, що здається, наче він їх вигадав. У будь-якому випадку, мені подобається його слухати.