В Обіймах Долі

Розділ 2

                         Дана
      Свято почнеться через пів години, настав час виходити.  Подивившись останній раз у дзеркало я зрозуміла, що готова до виходу.  Шифонова квіткова сукня, яку я купила ще в Києві, виглядала на мені просто дивовижно.  Легка спідниця сукні торкалася пальців на ногах, босоніжки на середньому підборі були якраз доречні.  Моє темне каштанове волосся хвилями торкалося оголеної спини, губи блищали рожевим відтінком помади, а карі очі сяяли від радості.  Покрутившись ще раз я відчула себе справжньою принцесою, але настав час уже йти. Бабуся зустріла мене на вулиці захопленим поглядом.
    — Яка ж ти в мене красуня,— сказала вона, оглядаючи мене з ніг до голови.
    — Дякую бабусю, не дарма вбиралася,— посміхаючись відповіла я,— добре я пішла, а ти не сумуй.
    — Не сумуватиму, піду свій індійський серіал додивлятись, а ти погуляй як слід.— промовила бабуся і зайшла до хати.
                                            
      Я йшла довгою дорогою до будинку своєї подруги.  Діана просила щоб я на шляху зайшла до неї, аби піти разом.  Погода була сонячною і спекотною, легкий вітерець розвивав мою сукню на всі боки, через виріз було видно мою ліву ніжку, яка спокусливо виглядала збоку.  Настрій був на висоті, і ніщо його не здатне зіпсувати.
     Я дійшла до будинку подруги і одразу побачила її біля воріт.  Зеленоока блондинка дивилася на мене із захопленням, її блакитне літнє плаття розвивалося на вітрі, а ніжки були підкреслені високими підборами.
     —Дана, та ти справжня королева. Ти точно затьмариш усіх на святі,— сказала Діана з блиском в очах.
     —Ми затьмаримо, ти виглядаєш не гірше за мене, я б сказала навіть краще, — щиро підтримала я подругу, бо вона і справді була дуже красива.
     —Дякую, люба. Ну що, підемо підкоряти всіх.— підхопивши мене під лікоть сказала Діана, і ми вирушили на святкування.

                            ***
      Гучна музика та яскраві стрічки зустріли нас на вході свята.  Я ніколи не думала, що в нашому містечку живе стільки людей.  Біля сцени красувалися чудові декорації, музыканти налаштовували апаратуру, ведучі репетирували текст, а артисти чекали свого виходу на сцену.  Навколо були розставлені столи для ярмарку, люди вже активно розкладалии свій товар. За сценарієм спочатку був ярмарок, на якому люди продавали різний товар, починаючи від різних смаколиків і закінчуючи виробами своїми руками. Потім буде концертна програма, а після цього танці.
      Ми якраз встигли на початок ярмарку, люди вітали нас із усмішками, як і ми їх.  Скільки ж всього цікавого було на ярмарку, люди продавали все що хотіли: солодощі, напої, фастфуд, різна вишивка, іграшки і навіть букети квітів.  Очі в мене розбігалися, атмосфера була дружня та святкова.  Люди старались на славу, бо всі виручки з ярмарки підуть на розвиток містечка.  Ми з Діаною спробували трохи солодощів, продигустували вино і навіть допомогли продати кілька іграшок.
      Ми продовжували гуляти ярмарком та побачили цікаву жінку у хустці та з довгими сережками на вухах. Це була та сама ворожка, яку обіцяли привезти на свято.  Вона сиділа за столом і розкладала карти таро. Біля неї було багато людей, які бажали дізнатися свою долю.  Я не дуже вірю в ці ворожіння, та й знати долю на перед я не дуже хотіла.
   —Пішли на суджених погадаємо,— сказала Діана і потягла мене до жінки.
   —Ні, я не хочу. Хочеш іди сама, ти ж знаєш, як я до цього ставлюся,— заперечливо відповіла я Діані.
   —Просто постій поруч, а гадає вона нехай мені, будь ласка, мені дуже цікаво, що вона мені передкаже,— благаюче почала просити подруга, і мені нічого не залишилося робити, як погодитися.
       Коли підійшла наша черга Діана сіла за стіл, вітаючи жінку.  Та подивилася на неї великими чорними очима і почала перемішувати карти.  Її довгі сережки виблискували на сонці, а на руках було по кілька кілець з різним кольоровим камінням, на голові і на плечах була хустка. Все-таки цікавий образ створили жінці, молодці.  Але я все одно не вірю що ворожка справжня.
     Жінка почала розкладати карти і щось шепотіти.  Я стояла поруч і спостерігала за тим, що відбувається, на секунду у мене навіть мурашки по шкірі пробігли від того, як серйозно жінка ставиться до процесу.
    —Що ж, Діано, бачу серце в тебе розбите. Душу хлопчину відкрила, а він у неї наплював і пішов,— раптом промовила жінка, і я трохи здивувалася, імені свого Діана не називала, а жінка його сказала відразу, та й з розбитим серцем вона теж не прогадала.
     Адже півроку тому Діані зрадив хлопець з яким вона була в стосунках два роки, і вони рзійшлися. Сліз було море, я сама її щодня заспокоювала, але потім начебто все забулося, але я знала що Діані досі боляче на душі.
    —Все вірно,—каже Діана—а як ви...
    —Мовчи і слухай. — перебила її ворожка і дістала ще кілька карт з колоди.— Забудь того хлопця, не вартий він твоїх сліз, будеш ти ще щаслива, всьому свій час, все залежить від тебе самої. Головне долю свою не злякай і серце слухай, воно тобі і підкаже вірний шлях.
    Я трохи стояла в ступорі, адже її голос був дуже серйозним і лякаючим, але вона нічого конкретного не сказала. З такими пророкуваннями я й сама могла ворожкою бути, адже майже кожній дівчинці розбивали серце і кожній можна передбачити таке “щасливе” майбутнє.
   —І це все?  А як хоч виглядає ця моя доля, дайте хоч якусь підказку,— благаючи просила Діана.
   —Якщо знатимеш більше, то доля твоя від тебе втече. Я сказала, слухай серце, решта все залежить від тебе самої.  Більше нічого сказати не можу,— так само зловісно сказала жінка.
    Діана пирхнула і встала зі стільця, взяла мене під руку щоб піти, як раптом жінка нас гукнула
   —Стій!
    Ми обернулися, і я подумала що вона хоче ще щось сказати Діані, але вона направила свій вказівний палець на мене.
   —Підійди до мене, дитя.— сказала вона спокійним голосом.
   Я хотіла розвернутися і піти, але не помітила, як уже стояла біля столу з картами.
   —Дай свою руку,— сказала вона мені тихим голоском.
   —Не треба, я не хочу знати свого майбутнього,— різко відповіла я.  Мені не хотілося в це вплутуватися, хоч я і не вірила в правдивість ворожінь цієї жінки, але якийсь страх усередині мене всеж таки був присутнім.
    —Не бійся, я не завдам тобі шкоди, просто простягни мені свою ліву долоню,— сказала жінка все тим же ніжним тоном, з Діаною вона розмовляла трохи грубіше.  Подітися було нікуди і я все-таки дала жінці подивитися на мою руку.
     Вона оглядала мою долоню, проводячи вказівним пальцем по кожній її лінії, і стала щось шепотіти. Вцей же час я відчула на собі чийсь погляд, ніби хтось сверлить мене в спину. Я обернулася але крім Діани, погляд якої теж впав на  мою долоню, я нікого не бачила. Схоже, у мене вже параноя, накручую собі незрозуміло що, ще кошмарів уночі не вистачало. Як тільки я вже всоте подумала що дарма в це все влізла, жінка почала говорити
    —"Богиня Місяця" значить, "дарована самим Богом", іншими словами Дана, тобі підходить це ім'я, дитинко. — м'яким голосом промовила жінка.
     Я була трохи в ступорі, як вона дізналася моє ім'я, і що вона цим хоче сказати?  Я вирішила забрати свою руку, але жінка її не відпустила.
   —Не так швидко дорогенька, сідай за стіл, і не бійся, я бачу багато сумнівів у твоїх очах, але я не відьма, прокляття не накладу, так що сядь і не нервуй,—різко промовила жінка, вона що читає мої думки?
      Я не стала чинити опір і зробила так як мені веліли.  Жінка дивилася на мене теплим проникливим поглядом і почала перемішувати карти. Чомусь мені вже не було так страшно як спочатку, але в мене все одно не залишає почуття того, що за мною хтось стежить. Діана стояла біля мене і з погляду зрозуміла що мені не по собі. Я вирішила знову озирнутися, і тільки хотіла повернути голову, як гучний голос мене зупинив.
   —Ні, дивись на мене і не обертайся! Ти вже зробила це уві сні, але нікого не побачила, то чому ти думаєш, що зараз когось роздивишся у такому натовпі народу? — слова цієї жінки мене шокували, серце почало стукати сильніше, а по тілу побігли мурахи.
      Вона що знає про мій сон?  Звідки?  Я ж нікому цього не казала?  Вона схоже і справді читає думки, інакше як вона про це дізналася?
    —По очах бачу, що маю рацію, хм… як цікаво,— задумливо розмірковувала жінка.
    Діана нічого про мій сьогоднішній сон не знала, дивилася таким же здивованим поглядом, що і я, але нічого не сказала.
    —Звідки ви…
    —Мовчи, нічого не кажи і просто слухай,— різко перебила мене жінка.
      Вона витягла з колоди три карти, і задумливо дивлячись на них продовжила.
    —Цікава доля чекає на тебе, дитинко: щастя, кохання та багато перешкод на шляху,— ніжним тоном сказала ворожка, витягнувши ще три карти і продовжила— сон, який ти бачила цієї ночі був віщим: червона троянда і сильний чоловік за спиною добрий знак. Ти не бачила його обличчя, тому що ти його не знаєш, але він тебе знає: сильний, впливовий, харизматичний чоловік дуже скоро прийде у твоє життя.
    Я мовчки аналізувала почуте і не могла повірити своїм вухам. Мені ніколи не снилися пророчі сни, і тим паче не збувалися.  Але ворожка дізналася моє ім'я і про сон також знала, значить якась частина правди повинна бути присутня. Таке відчуття, ніби мене прочитали як відкриту книгу, від цього трохи не по собі.  Але з іншого боку, я не проти зустріти чоловіка, в обіймах якого почуватимуся захищеною та коханою. Ох якби це було правдою.
     Поки я все обмірковувала, ворожка витягла з колоди ще кілька карт, її погляд став похмурим.  Я трохи злякалася, але питати нічого не стала, і тут жінка продовжила говорити.
     —Бачу ще одного, не менш впливового чоловіка. Він теж тобі не відомий, але скоро дасть про себе знати, — сказала жінка, і витягнувши ще дві карти продовжила— лихо він за собою несе, велике і руйнівне.  Після його появи життя твоє вже не буде колишнім.
      Я дивилася на ворожку ще в більшому шоці.  Ще один чоловік? Принесе лихо? Хто він взагалі і чого мені взагалі чекати?  Запитань у мене було багато, але я ніби втратила мову.  Погляд ворожки впав кудись убік, за мою спину, очі в неї почали сяяти, а губи витягнулися в легкій усмішці.  Хоч мені і здалося це дивним, але обертатися я не стала.  Діана, яка все так само стояла біля мене, подивилася на всі боки, і похитавши головою показала що так само як і я нічого не розуміє.  З кожною секундою мені ставало все страшніше і страшніше.
     Тут же жінка почала знову перемішувати карти, і діставши три штуки, її погляд відразу похмурнів.  За ті кілька секунд, які вона дивилася на карти мені здалося ніби вона зблідла.  В цей момент мій страх зашкалював.  Господи, що вона там побачила?  Але не дочекавшись відповіді жінка почала мовчки збирати карти.  Вона нічого не скаже?
     —Що ви там побачили?— запитала я жінку різким голосом, але відповіді так і не отримала. —Чому ви мовчите?
    —Більше мені сказати тобі нічого.— нарешті заговорила жінка.— Все, що повинна, ти вже знаєш.
    Я ж бачу що вона бреше, ні так не піде.  Я мушу знати що вона там побачила, але я чудово розумію що правди вона не скаже.
    —Ви ж там щось побачили, і явно погане, там якась небезпека?  Чому ви не скажете, може я зможу якось запобігти цьому?
    — Я бачу більше, ніж можу розповісти,— м'яким тоном відповіла жінка. — Але це все, що тобі треба знати дитинко, більшого я не можу сказати.
    —Як же так?  Якщо ви вже почали, то розповідайте до кінця, що це за фокуси?!— почала встрявати в розмову Діана.
     По погляду ворожки я зрозуміла, що їй це не дуже сподобалося, і тепер вона дивиться на Діану так, ніби хоче з'їсти.
    —Не лізь туди, куди тебе не просять, а дбай про свою долю! — підвищеним тоном сказала жінка.
    Перемістивши погляд на мене, жінка глибоко зітхнула, і сказала
    —Я справді багато не можу сказати, інакше те, що призначено долею, не справдиться.  Але я можу сказати одне: цей чоловік, — вона показує мені карту на якій написано "король мечів" —врятує тебе від іншого. А хто з них двох є королем у твоєму житті ти вже повинна сама визначити, слухай своє серце. Тепер можеш іти.
      У мене на секунду зупинилося серце, що тільки-но взагалі сталося?  Навіщо я взагалі погодилася на все це марення. Так, Дано, все! Іди, і забудь про цю маячню.
      Я встала і наостанок подякувала жінці, вона мені щиро посміхнулася і кивнула головою у відповідь. Діана так само дивилася на мене шокуючим поглядом. Ми розвернулися і зібралися йти, як раптом мене знову гукнули.
    —Дано!!
Я обернулася і ворожка мені сказала
    —Якщо зробиш правильний вибір, то щастя саме тебе знайде.  Удачі "Богиня Місяця". — це були останні слова, адресовані мені.  Більше вона навіть не дивилася на мене.
      Діана взяла мене під руку і повела кудись у бік, де було менше людей.  Я все ще не могла прийти до тями.  Що взагалі щойно було?  Може це знову сон, і я зараз прокинусь?
    —Діана ущипни мене будь ласка. —попросила я подругу, що вона і зробила.
     На жаль не сон, я все ще була на святі, навколо були люди, грала музика, і ворожка мені нагадала щасливу долю. Чи не щасливу? Я нічого не розуміла, мій розум відмовлявся вірити в це марення.
     —Так, подруго, давай розбиратися, —зітхнула Діана, —що за віщий сон тобі наснився?
     І я розповіла подрузі все докладно. Вона була здивована, як і я.
     —І чому мені таке не снитися, прикро. Пощастило тобі, Дано.
     —Та зовсім. Ти взагалі чула?  Віщий сон, один чоловік, другий чоловік. Перший урятує від другого.  Може, ще й третій буде? Та це маячня! — на підвищеному тоні почала говорити я подрузі.  У мені говорили емоції, і я не знала, як тепер мені жити з цією інформацією і чого чекати.
     —А може і не маячня. Вона назвала твоє ім'я, розповіла про сон, якого, крім тебе, ніхто не знав.  І ти все ще сумніваєшся в її словах?
     Діана мала рацію, вона довела що не бреше, добре якщо ім'я можна було або вгадати або якось дізнатися, але сон.  Може і є якась частина правди в цьому, але розум відмовлявся в це вірити.
    —Щаслива ти Дано, два чоловіки скоро постукають у твої двері, зможеш вибрати якого захочеш. Це ж чудово, треба навпаки радіти,— почала підтримувати мене подруга.
     —Ти забула, один із них принесе лихо, тож мені нема чогу радіти,— з сумом відповіла я.
     —Так, годі! Якщо думатимеш про погане, то так воно і станеться. Так що не накручуй собі, думай про хороше. У нас скоро з'являться хлопці, тож це вже величезний плюс,— почала заспокоювати мене подруга. І вона мала рацію, ми прийшли на свято розважатись, а не думати про щось погане. Треба забути і йти далі відпочивати.
     —А знаєш, ти маєш рацію,— різко відповіла я Діані — сьогодні прекрасний день і ні що не повинно нам його зіпсувати, пішли розважатися.
     —О, чудово, підемо підкоряти це свято,— підхопивши мене під руку промовила Діана, і ми рушили у бік столів, адже ми ще багато чого не бачили.
      Коли ми знову увійшли на ярмарок, то я помітила, що стіл, за яким сиділа ворожка порожній. Вона пішла. Але чому, адже за мною було ще багато людей, які бажали дізнатися про свою долю. Дивно якось. Але потім я викинула це з голови та продовжувала гуляти.

                            ***
        Ми обійшли весь ярмарок. Людей стало набагато більше, ніж було.  Усі красиві, веселі та щасливі.  Через пів години має початися концерт, тому люди потроху почали збиратися.  Весь товар був проданий, ярмарок вдався на славу.  Усі були задоволені.  Діана зустріла свою знайому і відійшла на кілька хвилин, а я продовжувала гуляти, насолоджуючись атмосферою.  На одному столі я побачила квіти. Чимало букетів, які ми бачили годину тому, і з того часу стіл так і залишився заповнений. Ніхто не купував квіти?  Але чому?
     Я підійшла до столика з букетами і почала захоплюватися їхньою красою.  Було дуже багато різних квітів: півонії, троянди, лілії, тюльпани і всі вони були чудові.
     —Доброго дня, дівчино, вам підібрати букет? — запитав у мене милий дядечко продавець.
     —Доброго дня, так я хотіла б придбати один. Скажіть а чому вони всі на місці, я думала їх розкуплять у першу чергу? —запитала я у продавця, він мило мені посміхнувся і відповів.
     —На жаль дорогенька, але людям цікавіше дегустувати вино, і смачно набити шлунок, ніж витрачати кошти на квіти, які через два дні зав'януть.
     Чоловік говорив це з сумом у голосі, і мені стало його шкода.  Він так старався, збирав усі ці квіти, в кожний букет вклав душу, але ніхто гідно не оцінив його працю.
     —Я вважаю, що квіти— це прекрасні рослини. До них потрібно ставитися з ніжністю і з любов'ю, як і до коханої людини, або навіть домашньої тваринки. Можливо вони й зав'януть за кілька днів, але емоції від подарованого букета не зав'януть ніколи.
     Я намагалася якось підтримати чоловіка, підняти настрій, тому що він один стояв біля свого столика сумний, і, схоже, у мене це вийшло.  Його сірі очі стали яскравішими, і усмішка прикрасила обличчя.
      —Як тебе звуть, люба? — запитав чоловік.
      —Даною мене звуть, Дана Кравець,— з усмішкою відповіла я.
      Чоловік подивився на мене здивованими очима, а потім грюкнувши себе по лобі сказав.
    —Точно, як я одразу не здогадався. Ти онука Георгія Кравця. А я дивлюсь і зрозуміти не можу чия дівчинка, наче й обличчя знайоме, а кого нагадує не пам'ятаю. Ти дуже схожа на свого дідуся,— відповів мені чоловік.
      Мені стало приємно від його слів. Взагалі багато хто каже що я більше схожа на дідуся ніж на тата чи маму. І мені це подобається. Усі знають мене як онуку Кравців, Георгія та Маргарити. Мої бабуся з дідусем прожили в цьому містечку все життя, тому всі знали їх і поважали.
      —Дякую, мені приємні ваші слова,— подякувала я у відповідь.
      —Тобі дякую люба, ти підняла мені настрій. Ти дуже нагадала мені мою онучку. Вона мешкає в іншій країні зі своїми батьками, на канікулах приїжджає у гості. Ти така сама як і вона— мила дівчинка з добрим серцем.— відповів мені чоловік із захопленням і продовжив.— Вибери собі букет, який сподобається найбільше, а я зараз відійду на пару хвилин, добре? Не нудьгуй.
     Я кивнула чоловікові, і той втік кудись у інший бік.  Я дивилася на букети і не могла вибрати найкращий, всі вони були по-своєму красиві, ох хотіла б я забрати їх усі.  Раптом біля мого правого вуха я почула ніжний баритон
    —Яка краса…