В Обіймах Долі

Розділ 4

                         Дана
    Вранці я прокинулася від співу птахів за вікон, сонце яскравим промінням освітлювало кімнату, а з кухні долинали апетитні запахи. На годиннику було 9:30, цього разу я прокинулася раніше, і навіть виспалася. Цієї ночі нічого не снилося, але воно і на краще, не забиватиму голову дурницями.
    Швидко привела себе до ладу і пішла на кухню. Привітавши родичів я сіла снідати. За сніданком ми мило поговорили і всі розійшлися займатися своїми справами.  А я вирішила відвідати батьків.
 
                            ***
      Дійшовши до свого будинку, я побачила припаркований чорний джип біля двору. До батьків приїхали гості? З цікавими людьми дружать батьки, раз їхні друзі роз'їжджають на таких крутих машинах.  Спочатку я подумала розвернутися і прийти пізніше, але інтерес узяв вгору і я все-таки вирішила ввійти.
     Зайшовши на кухню я побачила батьків, що сидять за столом, і незнайомого мені чоловіка. На вигляд йому було приблизно за тридцять, темне покладене волосся, подібне до темних очей, щетина явно додавала йому віку, а сильні м'язисті руки лежали складені на столі.  Одягнений він був у чорну сорочку з короткими рукавами, та чорні джинси. Він глянув на мене своїми чорними очима, і від його погляду мені стало якось не по собі.  Чоловік почав обдивлятися мене з ніг до голови, при цьому з піднятою бровою, він явно оцінював мене поглядом.
     —Добрий день, мамо, тату, не знала що у вас гості,— привітала я батьків, і тільки потім, подивившись на них, я побачила лякаючі погляди. Вони були налякані, страх блищав у їхніх очах, і від цього мені стало ще страшніше.
     —Все гаразд? — наважуюсь я уточнити, як раптом чоловік підводиться зі свого місця і підходить до мене.    
     Він був на дві голови вищий за мене. Нічого собі, як багато високих чоловіків розвелося останнім часом. Він підходить до мене ближче і каже.
      — Я так розумію, ви Дана—дочка Станіслава та Ганни вірно? — питає чоловік грубим голосом.  Я киваю йому у відповідь підтверджуючи його запитання
     —Мене звуть Данте Метревеллі, я давній друг вашої родини.— ухмиляючись каже чоловік і беручи мою долоню в свою цілує її холодними, як січнева зима, губами. 
     Це вдруге в житті, коли чоловік цілує мені руку, але цей поцілунок мені чомусь був неприємний, хоча сам чоловік виглядав нічогенько.
     —Приємно познайомитись, пане Данте, я не знала, що в моїй сім'ї є такі друзі.— відповіла я чоловікові і той з яскравою посмішкою каже.
     —Приєднуйтесь до нас, Дано, у нас дуже цікава розмова.— чоловік відсунув для мене стілець і я мовчки сіла, не розуміючи, що взагалі відбувається. Батьки не промовили і слова відколи я прийшла, і мене це лякало.
     —Мамо, тату, з вами все добре? Чому ви мовчите?
     Мама нарешті починає говорити.
     —Навіщо ти прийшла так рано? Ти ж казала що зайдеш після обіду? — з хвилюванням у голосі запитала мама, але я не знала що і сказати.
      Тато сидів мовчки, закривши обличчя руками. Я побачила сльози у маминих очах і зрозуміла, що трапилася якась біда. Чоловік сидів праворуч від мене, в повному спокої спостерігаючи за тим, що відбувається, дивлячись на нього мені стало ще страшніше.
     —Хто-небудь може мені пояснити, що тут відбувається?! — на підвищеному тоні говорю я, але всі мовчать. Я нічого не могла збагнути.
     —Дозвольте, Дано, мені пояснити, бо ми так до вечора сидітимемо.— питає мене чоловік, і я киваю у відповідь, чоловік вирівнявся і починає свою розповідь.
     —Бачите, Дано, кілька років тому ваші батьки звернулися до мене за допомогою. Вони попросили у мене грошей, щоб оплатити навчання дочки, я так розумію ваше навчання. Сума була не маленька, тому я з усіма своїми клієнтами підписую контракт, щоб усе було чесно по документах, і надалі щоб не виникало жодних питань.  Але проходив час, а борг мені так і не повернули, от я й приїхав забрати своє.
    У мене не було слів, які гроші, яке навчання, вони мені на навчання й копійки не дали. Я подивилася на батьків і почала розпитувати.
    — Яке навчання? Мені все бабуся з дідусем сплатили.— вони дивилися на мене скляними очима, і не могли нічого сказати. Але тут мама заговорила.
    —Ти мала вступати до університету, потрібні були гроші, банки кредит не дали, бо в мене така погана кредитна історія ти ж сама знаєш.— ну звичайно знаю, подумала я, у нас завжди були борги незвідки, як же мені не знати про це. —Тому нам порадили одного бізнесмена, він допомагав тим, хто звертався за допомогою, і ми вирішили попросити грошей у нього.  Але потім твої бабуся з дідусем сказали що самі оплатять твоє навчання, тому ми й не сказали нічого, подумали нехай платять, нам легше буде.— відповіла мама зітхнувши.
     —Добре, ви нічого не сказали.  Але коли вже все було вирішено, чому ви не віддали гроші назад? — запитала я у мами.
     —Ти ж пам'ятаєш, як ми жили? Що діялося у нас у домі? Ми зробили ремонт за ці гроші, ванну облаштували.— відповіла вона, і тепер я була в безвиході.
     —Так, почекай, ти ж сказала що ви накопичували, що обидва працювали, був хороший урожай і на зароблені гроші зробили ремонт, —дорікнула я мамі, але вона мовчала. Значить, це була брехня.
     —Добре, чому ви з часом не повернули гроші? — спитала я, намагаючись заспокоїтись.
     —Потім робота була не дуже, грошей було все менше, і батько твій почав пити, майже всі гроші йшли на спиртне.— почала пояснювати мама, хоча сама була не кращою за тата.
     Я розуміла, що борг вони не віддадуть, тому що грошей у них не було, тому що збирати вони їх не вміють. А якщо і з'являється зайва копійка, то тринькають їх не зрозуміло на що.
     —Скільки вони винні? — звертаюсь я до чоловіка серйозним голосом.  Той прочистив горло та відповідає
     —50 000 $
     —Скільки?! — чують, не подавившись власною слиною, питаю я. Моє навчання коштує втричі дешевше, та й ремонт, який вони зробили, теж не виправдовує таких грошей. Потім дивлюся на золото, яке носить мама, і на дорогий телефон біля неї. Гарного життя захотіли, ну від тепер настав час платити за рахівницями.
     —Я виплачу борг, але можна по частинах? Одразу такої суми в мене немає.
    —Бачите Дано, гроші мене не цікавлять.— зараз я зовсім нічого не розуміла. Що потрібне цьому чоловікові?  Я подивилася на нього запитальним поглядом і він відповів.
     —Ваші батьки підписували контракт, в якому чітко прописано, що за неповернення боргу в даний термін, замість коштів вони повинні віддати мені свою дочку, Дану Станіславівну Кравець, тобто вас.
    І тут мене ніби ошпарили гарячою водою, кров у моїх венах  ніби застигла, а серце перестало стукати, що він щойно сказав?
    —Вибачте, в якому сенсі віддати дочку? Як якості кого?— питаю я, намагаючись не показувати страху.
     Чоловік дивиться на мене пожираючим поглядом, і від цього всередині наростала паніка.
    —В якості моєї дружини.— із щирою усмішкою відповідає чоловік.
    Що за середньовіччя?  Яка дружина, що за цирк?
    —Що за маячня, я що для вас іграшка, чи ви торгуєте людьми? Я не збираюся виходити заміж, а тимпаче за вас, це неможливо! — вигукую я вже без жодної стриманості.
     Чоловік спокійним поглядом дивиться на мене та простягає мені файл із документами
     —Це наш контракт, можете прочитати і самі переконатися, бо ваші батьки перед тим, як підписати, не додумалися його вивчити.
    Як це, вони навіть його не прочитали?
    Вирвавши з рук чоловіка документи, я почала перечитувати кожен листок, і коли дісталася до останнього, всі його слова підтвердилися: на останній сторінці дрібним шрифтом було прописано все до дрібниць. Я відчула як похололи мої ноги, віски запульсували, а серце і правда на кілька секунд зупинилося. Може це був сон, чи мене просто розігрують?
     —Скажіть, що це жарт. Це ж брехня так?— мовчать. Я не розуміла, як можна мовчати у такій ситуації. Як взагалі таке може бути?
     Чоловік підходить до мене, і беручи за руки вимовляє
     —Дано, будь ласка, заспокойся. Я розумію, для тебе це шок, але ситуації не змінити. Ти моя наречена, і треба з цим змиритися. Можливо, ти мене не кохаєш, але це поки що. Я обіцяю тобі, що буду хорошим чоловіком, дбатиму і оберігатиму, ти ні в чому не потребуватимеш. Я закохався в тебе з того самого моменту, як тільки знайшов, всі ці три роки я спостерігав за тобою, шукав зустріч, але боявся злякати. На роботу тебе взяли за моєю рекомендацією, я бачив як сяяли твої очі, коли тебе прийняли. Я був щасливий бачити твою посмішку, твою радість.  Я кохаю тебе, так що не бійся, все в нас буде добре.— він говорив це з одержимим поглядом в очах і кам'яною хваткою на моїх плечах, що він взагалі верзе, яке кохання, як це взагалі можливо?
      Я відкидаю його руки зі своїх плечей, і відходячи від нього на метр говорю
     —Ви божевільний, я вам не іграшка щоб розпоряджатися мною як вам заманеться. Цей контракт нічого не доводить, я піду в поліцію.— починаю загрожувати я чоловікові, його одержимий погляд помінявся на зловісніший, і від цього мені стало не по собі, він підійшов до мене ближче, схопив за зап'ястя і притиснувши до свого тіла сказав.
     —Погрожувати мені надумала? Так знай, що даремно, вся поліція країни під моїм підпорядкуванням. Але навіть якщо й спробуєш, то від твоєї родини і сліду не залишиться, це стосується і твоїх, так званих, других батьків, закопаю всіх, навіть знати не будеш де поховав, а потім все одно зроблю своєю, так що в будь-якому разі ти нікуди від мене не дінешся.
     І я зрозуміла, що він не жартує, Данте Метревеллі настирливий бандин, він здатний на вбивство, його очі палали вогнем, він міг підпалити все і всіх якщо захоче.
     Я дивилася в темні очі, і розуміла, що виходу в мене немає. Цей диявол впливовий, він уб'є будь-кого, хто йому завадить. Мені залишається або прийняти долю і стати дружиною цієї людини, або відправити своїх близьких на вірну смерть, і врешті-решть стати іграшкою в руках Данте. Але я не можу так вчинити з рідними, що скажуть бабуся з дідусем?  Вони ж коли дізнаються, то не переживуть цього.
      Я не знала як мені бути, впавши на підлогу я почала плакати, мені було настільки боляче і прикро. Мене просто продали як річ.  Що тепер робити? Я продовжувала сидіти на підлозі, і побачила як чоловік присів навпочіпки переді мною і сказав.
      —Я дам тобі 4 дні на роздум, потім приїду за відповіддю. За свої 35 років я не зустрічав таких, як ти, Дано. Я знаю, ти розумна дівчинка, і зробиш правильний вибір.— чоловік підвівся і вийшов з кухні, через кілька хвилин я почула як автомобіль з ревом від'їжджає від нашого будинку.
      Я так і сиділа на підлозі, намагаючись переварити все, що тільки-но сталося. Батьки впали на коліна і стали благати пробачення, але мені вже було все одно на їхні слова. Я завжди помічала з якою любов'ю ставилися до моїх друзів їхні батьки і завжди заздрила. У мене батьки так не вміли, можливо вони і не знають, як треба любити свою дитину, я виросла і давно вже вибачила їх за це. Але те, що сталося сьогодні, як вони продали мене незрозумілому чоловікові на п'ятнадцять років старше за мене, віддали як непотрібну річ — цього я їм ніколи не пробачу. Але якою б сильною не була моя образа, дозволити їх убити я не могла. Я не чудовисько на відміну від них, але батьками я їх більше не вважаю. У мене є інші батьки, люди які люблять мене більше за життя. Бабуся з дідусем — вони і є моїми справжніми батьками, і завжди ними були. Вони постійно думали про мене в першу чергу, тепер я маю думати про них. Я мушу врятувати їх.  Мені треба їм все розповісти, вони мають знати правду.