В Обіймах Долі

Розділ 5

                         Дана
    Обернувшись, я побачила знайомі сині очі, що дивилися на мене з теплом і зустрілись з моїм поглядом.
Він тут.
Влад.
Що він тут робить?
   У мене пропав дар мови, я дивилася на нього і не знала, що сказати. Я побачила дідуся осторонь.
    —Цей чоловік сказав, що приїхав до Дани, ось я його й впустив до нас. — сказав дідусь сумним голосом.
     Ніхто не знав його, всі дивилися на чоловіка з нерозумінням, а потім і на мене.
     Про Влада я так і нікому не розповідала, але він тут, перед нами, так що знайомства не уникнути. Чоловік був одягнений у синій брючний костюм і білу сорочку, темне волосся було красиво покладене, а на обличчі присутня легка щетина.
      Я хотіла представити чоловіка рідним, але він мене випередив
     —Доброго дня. Моє ім'я Влад Тревільян, я знайомий з вашою внучкою.— м'яким голосом вигукнув Влад.
     —Вітаємо вас у нашому домі, Владе.— гостинно відповіла бабуся,— Що вас привело до нас? — спитала вона.
     Влад глянув на мене своїм теплим поглядом, а потім відповів.
     —Я знаю про вашу ситуацію з Данте Метревеллі. Я тут, щоб допомогти.— підвищуючи тон, відповідає Влад.
    Звідки знає? І чим він допоможе? Запитань було багато, але я не могла й слова сказати. Здивовані були всі, і ніхто не знав, що сказати. За кілька хвилин тиші Влад її порушив.
     —У вас багато питань, я розумію, постараюсь пояснити все в деталях. - підходячи ближче Влад продовжив. —Я давно знайомий з Данте Метревеллі, ця людина володіє нелегальним бізнесом і займається контрабандою, він бандит, людське життя для нього -ніщо.— він подивився на мене своїми блискучими блакитними очима і додав —З Даною ми познайомились вчора на святі, я дізнався що Данте нею одержимий, а потім дізнався про контракт, які уклали Станіслав і Ганна Кравець.— він з ненавистю подивився на моїх батьків.— не знав, що свобода дочки коштує 50 000 $.
     Батьки відразу опустили погляд, не знаючи, що сказати в своє виправдання. Влад відвів від них погляд і продовжив
      —У даній ситуації поліція вам не допоможе, але я можу. Я такий же впливовий бізнесмен як і Данте, проти мене йому буде складно боротися, тому я можу допомогти і вам і вашій онучці.— у його голосі я чула надію, невже він і справді може допомогти, але як?
     —І як ви збираєтеся допомогти, і яка вам від цього вигода, Влад? — запитала моя бабуся у чоловіка.
     Він дивився кілька секунд на неї, потім на мене і відповів.
    —Я виплачу весь ваш борг, і гарантую безпеку всієї вашої родини, якщо Дана погодиться поїхати зі мною до Румунії.— від його слів у мене ніби серце зупинилося, як поїхати з ним, навіщо, і якості кого?
    Бабуся дивилася на нього таким же шокуючим поглядом, як і я.
     —Як поїхати? Для чого? Один пропонує вийти заміж, другий поїхати - ви змовилися чи що? —злісно каже бабуся.
    Влад дивиться на неї спокійним поглядом та відповідає.
     —Я відвезу вашу онучку у свій дім, я живу та працюю в Румунії. Я сховаю її від Метревеллі, там він її не знайде. Я гарантую вам, що Дана буде в повній безпеці, я особисто подбаю про неї. Поки вона ховатиметься, Данте шукатиме її по всьому світу, ніхто не знатиме де вона. Поки він буде схиблений на пошуках Дани, я його поступово знищуватиму. На його рахунку дуже багато злочинів, за які він сяде за ґрати. І коли це станеться, ваша онука повернеться додому.— він впевнено говорив, ніби це частина плану.
      Ось значить, що він приховував, але наша зустріч була не випадковою. Він усе знав, і через мене хоче знищити Метревеллі, мабуть сильно він йому насолив.
     Бабуся дивилася на нього з надією і водночас з побоюванням в очах. Вона йому не довіряла, як і я.    
    Виїхати в іншу країну, з маловідомим мені чоловіком теж якось не дуже, тим більше я не могла так ризикувати рідними.
    —Я не зможу поїхати, тоді Данте вб'є всю мою сім'ю, я не можу ризикувати.— відповіла я Владу.
    —Якщо борг виплатити вчасно, то жодної небезпеки для твоєї родини не буде.— впевнено відповів Влад.
    —Але термін уже минув, і від грошей він відмовився.— нарешті хоч щось сказала мама.
    Влад перевів погляд на неї і з внутрішньої кишені піджака дістав файл із документами.
     —Контракт ви укладали три роки тому другого липня.  Значить крайній термін у вас 3 липня, тобто сьогодні.  Якби ви вивчили те, що підписуєте, то знали б про це.— грубим голосом каже Влад, моїй мамі, на що та просто мовчить, опустивши очі.
      —Дана, якщо ти погодишся поїхати зі мною, переведу гроші на рахунок Метревеллі, і ввечері нас уже не буде в країні. Тоді борг буде віддано вчасно, і Данте не посміє навіть доторкнутися пальцем до твоїх рідних, це також прописано у контракті. Але тебе, Дано, він не залишить у спокої. Метревеллі одержимий тобою як божевільний, землю гризтиме і шукатиме. А я пущу його хибним слідом, і нехай шукає тебе на інших континентах.  До твоїх рідних приставлю охорону, їм нічого не загрожуватиме.
      Влад дивився на мене тепло і щиро, але я все одно сумнівалася. Як я можу так ризикувати? Кинути все, і поїхати до чужої країни на невідомий термін, ховатися від маньяка, який мною одержимий, і чекати коли його знищать? Це було безглуздо, але з іншого боку – це єдиний вихід, можливо, мені вдасться врятуватися.
    Всі дивилися на нас, і не розуміли, що відбувається
Я розуміла, що потрібно щось відповісти, але не знаходила слів.
    Бабуся встала і підійшла до Влада з кам'яним поглядом.
    —Мені потрібні гарантії, що з моєю онукою все буде гаразд. Як ви можете довести правдивість ваших слів?—  запитала бабуся у чоловіка.
     Влад дивився на неї серйозним поглядом, його вилиці напружилися, а руки стиснулися в кулак. Про що він думає? Видно ж, що хоче щось сказати.
     —Я доведу вам, тільки не тут. Ми можемо поговорити на одинці? — спитав Влад, дивлячись і на бабусю і на дідуся.
     —Так, ми можемо пройти в будинок.—провів рукою дідусь, і вони втрьох попрямували до дверей дому.
     Я залишилася на самоті зі своїми "батьками". Ті знову намагались вибачитись, але я їх навіть не слухала. Та й казати нічого не хотіла, це було марно.
     Про що вони там розмовляють? Не можна було поговорити тут? Або, може, Влад не хотів, щоб батьки чули розмову. Але від мене навіщо приховувати? Мені було дуже цікаво, навіть хотілося піти і підслухати, але через хвилин п'ятнадцять двері відчинилися і всі виходячи прямують до нас у альтанку.
      У бабусі в очах сяяли промені надії, дідусь на обличчі ніби теж пожвавішав, та й Влад вийшов задоволеним.
     —Про що ви говорили? — питаю я.
    Влад просто мовчки дивився в мої очі, а бабуся з дідусем перезирнулися, ніби не знали, що відповісти.
     —Дано, тобі треба бігти, і якнайшвидше. — починає говорити дідусь.
     —Я не залишу вас тут, я вже сказала! — на підвищених тонах відповідаю я.
      —Ні, ти поїдеш з Владом. Він тебе захистить. Я не дозволю занапастити тобі твоє ж життя! Влад нас переконав у своїх намірах, тож ми йому довіряємо.— впевнено сказала бабуся.
     Довіряють? Що він їм сказав? Добре дідусь, але як він зміг переконати мою бабусю? Мені цього не вдавалося ніколи, а він за п'ятнадцять хвилин упорався. Мені потрібно дізнатися про що була їхня розмова.
     —Що ви їм сказали? Про що розмовляли? — питаю я Влада, на що він за кілька секунд з кам'яним обличчям відповідає
      —Твою безпеку обговорювали, ти будеш під моїм особистим наглядом, у моєму домі тебе ніхто не знайде.— потім він підійшов ближче і взявши за руки продовжив.—Я нікому не дам тебе образити, і рідних твоїх охоронятимуть найкращі та перевірені люди.  Довірся мені, Дано, будь ласка.
     Від цих слів моє серце ніби танцювало. Як дивно він на мене впливає, і хоч душею я йому вірила, але голова все одно говорила протилежне. Прибравши свої руки з його долонь, я сказала.
     —Навіщо ви допомагаєте, Влад? Це ж не просто так, має бути причина ваших дій. Але тільки не кажіть, що у вас з Метревеллі особисті рахунки, або щось подібне. Я все одно не повірю в це.
     Обличчя Влада трохи похмуріло, але погляд залишився таким же теплим. Я так і знала, що є якийсь мотив, але чи він мені скаже правду.
     —Ти маєш рацію, є причина, і дуже вагома. Але я не можу поки сказати, вибач.— трохи сумно відповів Влад.
     І як мені йому довіряти, якщо він сам приховує правду, як я з ним поїду, навіть нічого не знаючи про нього. А раптом він такий самий бандит і вбивця як і Метревеллі?
     Влад подивився на мене, і ніби прочитавши мої думки, відповідає
     —Я не завдам тобі шкоди, Дано. Моя головна мета— вберегти тебе від божевільного звіра. Довірся мені.— тим же мужнім, ніжним баритоном відповідає він.
     Я розумію, що є два вибори: або віддати себе, як іграшку, в руки Данте, або спробувати врятуватися і поїхати з Владом. Хто знає скільки я ховатимуся: може пару днів, а може і пару місяців. Я всі свої 20 років боролася, то чому зараз маю опускати руки?
    —Добре, я згодна на ваші умови, але як ми все це провернемо? Я впевнена, що Данте стежить за мною, і якимсь чином все одно дізнається що ви мене ховаєте?
     В очах Влада була втіха, але чому? Йому була настільки важлива моя згода? Я подумаю про це пізніше, тим більше у нас з ним тепер буде багато спільного часу, так що розпитаю у нього все згодом.
     —Коли ми дістанемося до аеропорту, я відправлю на рахунок Метревеллі суму боргу, а ви — він вказує на батьків,— напишете йому повідомлення, що повернули борг, і більше нічого не винні. Метреаеллі відразу ж примчить до вас, нервуватиме і розпитуватиме про Дану.  Ви скажете, що це вона знайшла гроші, і поїхала з країни не бажаючи когось бачити. Куди поїхала і чи надовго не сказала. Якщо він приїде і до вас,— Влад звертається до бабусі з дідусем — скажете теж саме. Він не посміє торкнутися вас, але раптом якщо насмілиться, то мої люди будуть поруч і зупинять його в будь-якому випадку, так що не бійтеся — впевненим голосом промовив Влад.
     На секунду я ним навіть захоплювалася, він спланував все до дрібниць, і точно не за п'ять хвилин. Що ж насправді приховує цей чоловік?  Я пообіцяла дізнатися про це, я випитаю в нього всю правду.  Але зараз треба діяти.
     —Тоді я пішла збирати речі. — тихо сказала я.
    —Я допоможу тобі люба.— підійшла до мене бабуся.
    —Я чекатиму тебе тут, Дано. Можеш багато не брати.  Усе, що знадобиться, купимо вже в Румунії.— відповів Влад тим же теплим тоном. Я помітила, що цей погляд він дарує тільки мені, на інших дивиться зовсім інакше, хоча може я собі це вигадую.
    —Не треба морочитись з цим, я візьму все що потрібно.— відповідаю Владу, і разом з бабусею попрямувала в дім.