Дана
Данте Метревеллі. Він тут. Він знайшов мене. Це кінець всього…
У залі була мертва тиша, яка здавалася мені глушливою. Я стояла на сцені, стиснувши кулаки і відчула, як нігті вбиваються в мою долоню, але я не звертала уваги на біль. Я дивилася на чоловіка в чорній масці, і помітила, як хижо заблищали його очі. Метревеллі пропалював мене не відриваючи очей, але я намагалася витримати його погляд, і молилася не впасти з цієї чортової сцени.
Я помітила як Влад підвівся зі свого місця, і повернувся у бік Данте. Його обличчя нічого не виражало, але очі палали злістю. Леон продовжував сидіти на місці, але його обличчя помітно зблідло. Я ніколи ще не бачила такого шаленого погляду у Влада. Між ними була відстань кілька метрів, і мені здавалося, що Влад зараз за секунду скоротить цю відстань і задушить Данте. Метрееллі теж перевів свій погляд на Влада, і тепер одержимий запал у його очах трохи потьмянів. Всі гості сиділи тихо, як миші, і спостерігали за тим, що відбувається. Господи, хоч би вони не повбивали один одного.
— Двісті тисяч доларів раз ... — почав відлік ведучий, після чого мене кинуло в холод. Данте ж запропонував більшу суму, ніж Влад, а це значить... боже, я маю буду з ним танцювати. Але начхати на танець, тепер він точно мене не відпустить, можливо я не виберуся з цієї будівлі. Я була в пастці.
— Двісті тисяч доларів два… — почулося від ведучого. Я опустила очі в підлогу, після чого відчула, як по щоці біжить сльоза. То був мій кінець.
— І двісті тисяч ...
— 400 000$. — промовив гучний грубуватий голос, після чого я підняла зляканий погляд, і подивилася на Влада.
Вони з Метревеллі так і продовжували стояти і стріляти один в одного гострими поглядами. Влад подвоїв суму лоту. Він не віддасть мене Метревеллі, як я взагалі могла подумати про таке. Я вірила Владу, завжди вірила. Він завжди приходив на допомогу, завжди був поряд і оберігав. Він не віддав мене на розшматування Метревеллі тоді, не віддасть і зараз.
— Чотириста тисяч доларів раз… — почав говорити ведучий.
— 450 000 $.— промовив неприємний грубий голос Метревеллі, після чого я знову напружилася. Чоловіки так і продовжували спопеляти один одного поглядами.
— Чотириста п'ятдесят тисяч…
— Мільйон, — перебив ведучого Влад.
Усі присутні у залі охнули. Я помітила як ведучий витягнув хустку з кишені, і протер їм свій спітнілий лоб. Дівчата, яких купили до мене закрили свої роти руками в шоці від почутого, а я була на межі непритомності, і намагалася хоч якось утримати свою рівновагу.
—Мільйон доларів за танець з дівчиною. — повторив Влад, після чого з ніжністю подивився на мене, його погляд заспокоював мене.
Мільйон ... Він готовий заплатити мільйон, аби Метревеллі мене не забрав. Нині йшлося не про танець, а про моє життя. Якщо Данте мене купить, він забере не тільки моє тіло, а й душу. Але Влад не зупиниться і його рішучий погляд підтверджував це.
— Один мільйон доларів раз... — почав відлік ведучий, після чого я помітила як напружилися вилиці Метревеллі. Той пропалював Влада своїм убивчим поглядом, а Влад продовжував дивитись на мене. В його очах я бачила надію. Я трохи посміхнулася йому, після чого він підморгнув мені у відповідь заспокоюючи. Влад витягне мене звідси, я це точно знала.
— Один мільйон доларів два…— у залі була глуха тиша, здавалося, що всі перестали дихати. Данте стояв на місці, дивлячись то на Влада, то на мене, але суми не підіймав. Він мовчав.
— І мільйон доларів три! Продано! — голосно оголосив ведучий, після чого всі гості піднялися зі своїх місць і почали аплодувати.
Метревеллі продовжував стояти, метаючи стріли, навіть під маскою я змогла роздивитись його лють. Влад попрямував до сцени, і подавши мені руку, допоміг спуститися. Я міцно стискала його долоню, і подумки дякувала. Чоловік м'яко мені кивнув, після чого поклав руку за спину, та заспокійливо почав погладжувати її.
Краєм вуха я почула, як ведучий завершив торги, і дав указ музикантам грати, після чого чоловіки повели своїх куплених дам до центру зали танцювати. Влад зробив те саме. Ведучи мене в середину залу і поклавши обидві мої руки собі на груди закружляв у танці.
Я не бачила нічого, крім блакитних очей, що дивляться на мене з-під маски. Я не чула музики, не помічала гостей. Вся моя увага була націлена на чоловіка, що ніжно тримав мене за талію і вів у ритмі танцю. Влад урятував мене. Знову. Я хотіла притиснутись до його грудей і не відпускати, хотіла повністю відчути себе захищеною. Він був моїм лицарем, моїм захисником, і я знала, що він нікому мене не віддасть. Серце вистрибувало з грудей, і я знала, про що воно мені каже, цього було не уникнути. Я закохалась.
— Дякую,— тихо промовила я,— ти знову врятував мене, ти не віддав мене йому.
— Я б не дозволив йому забрати тебе, amanta mea. — серйозним тоном заговорив Влад, його очі горіли синім полум'ям.— Мені потрібно було відразу забрати тебе звідси. Він би не побачив тебе. Це моя провина, я не мусив брати тебе на цей аукціон. Пробач мене.
— Ти не винний,— почала переконувати я чоловіка,— ти не знав, що він незабаром опиниться тут. Ти діяв так, як вважав за потрібне, і звинувачувати себе нема чого.
— Я б не пробачив собі, якби з тобою щось трапилося. Він не повинен був тут з'явитися. Але тепер він не вийде звідси, Леон працює над цим.
— Ти спіймаєш його? — у моєму голосі пролунали нотки радості, невже сьогодні все закінчиться.
— Мої люди оточили будинок, він не зможе вийти звідси непоміченим, тепер він у наших руках.
Я не вірила у те, що чула. Невже Метревеллі сьогодні зловлять. Невже я стану вільною? Мені не хотілося в це вірити, щоб не наврочити. Але я вже була на сьомому небі від щастя. Сьогодні все скінчиться.
Я озирнулася через плече Влада і оглянула весь зал. Леона ніде не було видно. І Метревеллі також. Можливо, його вже спіймали. Я молилася всім богам, щоби це було так.
— Я ніде його не бачу,— тихо промовила я Владу.
— Він зник, як тільки ми почали танцювати. Можливо мої хлопці його вже перехопили.— хоч би ти мав рацію, подумала я, інакше я збожеволію.
— Дано, слухай мене уважно,— почав серйозно говорити Влад.— Закінчується танець, ти береш мене під руку, і ми тихо рухаємось у бік виходу, там на нас чекає охорона. Потім ми сідаємо в машину та їдемо додому, і там вже вирішуватимемо що робити далі.
— Я зрозуміла. — коротко відповіла я, після чого музика стихла.
Танець закінчився і всі присутні почали аплодувати нам. Двоє чоловіків поцілували руки своїм дамам, після чого відвели їх убік. Влад зробив так само, м'яко поцілував мою руку, після чого поклав її на свій лікоть, і ми відійшли вбік, плавно злившись з натовпом.
Зробивши невелике коло по залу, ми нарешті попрямували у бік виходу. Прохолодний вітерець ударив у обличчя, і трохи остудив мене. Охоронців на вході, тих, що нас зустрічали, не було. Опинившись повністю на вулиці, я побачила за рогом будівлі автомобіль Влада, біля неї стояли двоє чоловіків у костюмах і з проводками біля вуха. Я знала цих чоловіків, вони охороняли наш особняк і завжди були привітні зі мною. Обидва брюнети, і один з них був на голову вище другого. Але обидва височіли наді мною.
Влад міцно взяв мене за руку і ми попрямували у бік авто. Чоловіки склали руки пепед собою і випросталися. Їхні обличчя нічого не висловлювали.
— Пане, пані, ми раді, що ви цілі й не ушкодженні.— відповів той, що вище, коли ми підійшли до машини.
— Де Леон? — строго запитав Влад, від чого чоловіки злегка напружилися.
— Він на даху будівлі, зараз там усі наші.— відповів той, що нижчий, після чого я підняла голову вгору і подивилася на будинок. Нічого не було видно, але з даху були чутні якісь звуки.
Влад відчинив дверцята машини, після чого допоміг менв акуратно сісти, охоронці так і продовжували стояти по стійці струнко. Влад уже збирався зачинити дверцята машини з мого боку, як раптом до нас підбіг Леон.
— Владе, треба поговорити,— наближаючись, сказав Леон.
— Їдемо всі в особняк, там і поговоримо. — суворо відповів Влад.
— Ні, потрібно саме зараз, часу обмаль.
— Ви його зловили? — спитала я Леона, на що той глянув на мене, і в його очах я вже побачила відповідь, вони його не зловили.
Через секунду Леон знову перевів погляд на Влада. Той трохи кивнув йому.
— Добре, ходімо,— коротко відповів Влад, потім звернувся до мене.— Дано, будь у машині, ми з Леоном тут поруч. Охорона буде з тобою, тому можеш не боятися.
— Добре. — коротко відповіла я, після чого Влад зачинив дверцята з мого боку, і вони з Леоном попрямували в інший кінець будівлі.
Охорона залишилася на вулиці біля машини, а я сиділа всередині, намагаючись переварити все те, що сьогодні сталося.
Знявши маску з обличчя, я відкинулася на спинку сидіння і важко видихнула. Данте Метревеллі в Румунії, і судячи з виразу обличчя Леона, його не вдалося зловити. Рано я почала радіти, але сподіваюся, що невдовзі все-таки цей кошмар закінчиться.
Метревеллі був на аукціоні і намагався викупити мене. І навіть страшно уявити, що могло статися, якби не Влад. Місяць тому він віддав 50 000 $ і погасив наш борг, а сьогодні він віддав мільйон і знову врятував мене. Метревеллі навіть не намагався йому далі протистояти, а просто мовчки спостерігав. Якби він так жадав мене отримати, то чому не підвищив ставку? Через жадібність, чи можливо це частина якогось плану? І як він взагалі пробрався на захід, адже Влад ретельно перевірив усіх гостей, і його люди були довкола будівлі. Можливо, через маску його не впізнали, і таким чином він пробрався. Але як він тоді вийшов звідти, якщо люди Влада вже були на поготові? Запитань було дуже багато, і після повернення додому я обов'язково маю отримати відповідь на кожне.
Я вирішила зателефонувати бабусі, і розповісти про те, що батько здав всю інформацію Метревеллі, і все інше, хоча можливо вона вже в курсі. Можливо вона ще щось знає від батьків і може розповісти якусь інформацію. Я оглянула салон і не могла знайти свій клатч. Я залишила його на столику, перед тим як мене вивели на сцену, сподіваюся, Влад забрав його, адже там лежав мій телефон.
Я вирішила піти до Влада і, поки ми не поїхали, дізнатися чи у нього клатч. Я відчинила дверцята і вийшла з машини, після чого помітила як охоронці зробили крок до мене.
— Пані Дано, вам не варто зараз виходити з автівки,— звернувся той, що вище. Я випросталася, і поправила поділ сукні.
— Мені треба дещо дізнатися від пана Влада, поки ми не поїхали звідси. — суворо відповіла я чоловікові, після чого помітила їх налякані обличчя.
— Пані, ми не можемо вас відпустити, у нас наказ спостерігати за вами тут.— заговорив другий охоронець, а я вигнула брову.
— Вони за іншим рогом будівлі, за метрів двадцять від нас, тим паче ви не втратите мене з поля зору, все ж освітлюється навколо.— чоловіки переглянулися, а я вже зробила два кроки убік, після чого вони повторили за мною.
— Не треба йти за мною слідом, зі мною нічого не трапиться.— наполягла я на своєму, але ті були непохитними, і мене це почало трохи дратувати.
— Нам наказано не відходити від вас ні на крок, заради вашої ж безпеки.
Ах наказано, ну щож, пам'ятається Влад дав мені привілей, як пані особняка, щоб я була з ним на рівні, так що я теж можу віддавати накази, правда?
— Я піду сама, а ви спостерігатимете за мною звідси, і це не прохання, це наказ від вашої пані.— суворо промовила я, після чого чоловіки злегка зблідли і подивилися на мене скляними очима.
Я пам'ятаю, як почула розмову Влада з охороною в особняку. Він наказав їм захищати мене та виконувати всі мої накази, якщо вони будуть. І на той момент я не думала, що я колись скористаюсь цим привілеєм, але схоже сьогодні саме той день.
Я обдарувала обох чоловіків холодним поглядом, після чого відвернулася і притримуючи поділ сукні попрямувала у протилежний кут будівлі. З вікон лилося яскраве світло, і краєм ока я бачила, як гості продовжують веселитися. У нас із Владом були великі плани цього вечора, але тепер я сумніваюся, що нам вдасться їх втілити. Але можливо, все не так вже й погано, і після повернення додому Влад все-таки знімить цю кляту сукню з мене, інакше я просто не витримаю. Мені стільки треба сказати цьому чоловікові, але сьогодні я скажу йому найголовніше: те, які почуття до нього відчуваю, те, як багато він став значити для мене за такий короткий час. Сказати, що я його…
— Як це він втік?! — почувся голосний тон Влада.
Я сперлася біля стіни не перетинаючи кут, за яким знаходилися чоловіки, і щось обговорювали. Тінь великого дерева падала на мій силует і приховувала від охоронців, які спостерігали за кожним моїм кроком стоячи біля авто. Тепер вони мене не бачили, як і Влад із Леоном. Я хотіла вже вийти з-за рогу, але почувши голос Леона трохи зупинилася. Вони обговорювали Метревеллі.
— Ось так Влад, втік, точніше відлетів. Він піднявся на дах і полетів звідси вертольотом. Наші хлопці гналися за ним, але коли досягли вертолітного майданчика, цей сучий пес уже піднявся в повітря.
— Диявол! — голосно висварився Влад, а я міцніше притиснулася до стіни, боячись, що мене помітять, Влад був явно розлючений.— Метревеллі зайшов на мою територію, і це йому просто так не зійде з рук. Переверніть все місто, всю країну, загляньте під кожний чортів камінь, але знайдіть мені цього виродка. Тепер, коли він знає де Дана, він навряд чи поїде звідси без неї, але я не дам йому вибратися за межі країни.
— Він явно тут не один, Владе, — холодно заговорив Леон.— Він не дурень, щоб прийти на наші території без захисту, його цербери явно з ним поруч. І на наші землі просто так не пробратися, мені здається йому допоміг хтось із наших.
Землі, території? Про що взагалі зараз йдеться? Голова йшла кругом, але я продовжувала стояти біля стіни і слухати їхню розмову.
— Ну, тоді знайти тих безсмертних, які вирішили зрадити мене. Знайти й привести до мене всіх до одного. — люто відповів Влад, а в мене пішли мурашки по шкірі, я ще ніколи не чула, щоб Влад розмовляв таким тоном.
— Я можу сам з ними розібратися, тобі нема чого руки морати,— відповів Леон, а я трохи напружилася. Що означає розібратися?
— Ні, Леоне, всіх зрадників веди до мене. Спочатку допитаємо, а потім уже вирішимо як з ними вчинити.
Чомусь від слів Влада в мене пройшов мороз по шкірі. Що взагалі відбувається?
—Владе, і ще дещо.— від слів Леона я знову напружилася, і судячи з хвилинної тиші Влад теж.
— Що ще? — грубо запитав Влад, а я нагострила вуха.
— Метревеллі дізнався про тебе і Дану. — я трохи не зрозуміла, що саме він має на увазі.
— Що ти маєш на увазі? — ніби прочитавши мої думки, запитує Влад.
— Він дізнався яку цінність вона для тебе має, і чому ти їй допомагаєш.
Після настала хвилинна тиша. Про яку цінність говорить Леон, і що ж це за причина така, через яку Влад мені допомагає? Я знала, що є ще щось, і йшлося явно не про мою безпеку, як стверджував мені Влад.
Я боялася, що мене помітять і хотіла трохи відійти, але раптом почула кроки і глухий удар у стіну, від чого я здригнулася. Боже, що відбувається?
—Як?! — люто запитав Влад.— Як він дізнався, ми ж усе приховали?! Ти особисто займався цією справою, як ти міг допустити витік інформації?
— Ніхто нічого не знав, я присягаюсь тобі! — вигукнув йому Леон.— Можливо, хтось пробрався в офіс, або зламали базу даних, підкупили когось із наших людей, я не знаю Влад. Але я вже працюю над цим і все з'ясую.
— Так швидше з'ясуй! — крикнув йому Влад.— Щоб на ранок усіх зрадників вивели на чисту воду, інакше я за себе не ручаюся.
Влад був лютий, і мені від цього було трохи моторошно. Я ніколи не бачила його таким, і тепер у мене виникли певні сумніви. Він має велику владу в усій країні, яка навряд чи притаманна звичайному бізнесмену. Це я зрозуміла ще на аукціоні, всі його явно знали та поважали, а деякі, як мені здалося, навіть боялися.
Леон говорив мені про статус, який вони повинні підтримувати на заході, але я більшого не дізналася. Метревеллі дізнався щось про мене і Влада, але я не могла зрозуміти що це таке важливе, від чого Влад настільки розлютився. Запитань було багато, але в голові крутилося лише одне. Хто ж ти такий, Владе Тревільян?
— Ти маєш усе їй розповісти.— тихо сказав Леон, на що я почала прислухатися, схоже йшлося про мене.
— Ще не час,— коротко відповів Влад, а я трохи здивувалася. Не час для чого? Для правди?
— Ти розумієш, що просто тягнеш цей час? Ти повинен їй розповісти всю правду, інакше потім буде гірше.
— Їй зараз ітак проблем вистачає, не варто навантажувати її ще й цим. Спочатку розберемося з Метревеллі.
— Навантажувати? Якщо вона дізнається правду від когось іншого, а не від тебе самого, то буде дуже погано. Я бачу, як ви зблизилися, і я знаю, як багато вона означає для тебе. Тому ти повинен усе їй розповісти, інакше потім буде пізно.
— Я не хочу, щоб вона вважала мене таким, як Метревеллі. Хочу, щоб вона відчувала себе у безпеці. Я обіцяв оберігати її, і я дотримаюсь своєї обіцянки. Спочатку спіймаємо Данте, а потім я їй все розповім.
Що ж це за правда така? Можливо, він говорить про справжню причину мого перебування в його будинку. Але чому тягне час? Чому порівнює себе з Метревеллі? Я нічого не розуміла.
— Як знаєш, Владе, твоя справа,— відповів Леон.— Але я тебе попередив. Дана дівчина з характером, трохи вперта, але вона довіряє тобі. Дивись, щоб ти такими методами не втратив її.
— Я гори зрушу заради неї, і ти чудово це знаєш.— суворо відповів Влад, після чого продовжив.— Краще скажи, що відомо нам на даний момент.
Леон почав йому щось пояснювати, але я їх уже не слухала. Я почула достатньо, і тепер знала, що маю робити.
Я відійшла від стіни, і тихо, намагаючись не стукати підборами, попрямувала в бік авто. Вийшовши з тіні, я побачила, що охоронці так і стоять біля машини, і помітивши мене, одразу вирівнялися. Мій вираз обличчя був холодним і непроникливим, я навіть не спромоглася окинути поглядом чоловіків, що стояли, мої думки були зайняті зовсім іншим.
Я швидко дісталася машини, після чого один з охоронців відчинив мені дверцята і хотів допомогти сісти. Але я виставила перед ним долоню, і показала що не потребую допомоги, і сама сіла в авто.
Влад від мене щось приховує, і це “щось” і є та сама причина мого перебування в його будинку. Але чому він не хоче про це говорити? Чому приховує свої мотиви? Чому він наказує так, ніби командує армією? Яку гру веде Влад і яка моя роль у всьому цьому?
Перебуваючи в машині, я почула кроки. Подивившись у вікно я побачила, як Влад із Леоном йдуть у наш бік. Леон повернув в інший напрямок, а Влад обійшов машину і наказавши охороні повертатися в особняк, сів за кермо.
Його обличчя нічого не виражало, але вилиці були напружені, а очі палали люттю. Він завів мотор машини, після чого простягнув мені мій клатч, і я мовчки забрала його в нього.
— Ти забула його на столі, Леон його забрав і передав мені. — відповів Влад, вивертаючи машину на дорогу. Зараз ми їдемо додому, після я розповім тобі все, що нам відомо з приводу Метревеллі. Леон перевірив територію особняка і тепер нам нічого не загрожує.
— Навіщо ти тримаєш мене у своєму будинку?— різко запитала я, бо більше не могла чекати, я маю дізнатися всю правду.
Я помітила як Влад стиснув кермо, його обличчя стало кам'яним. На ньому вже не було маски, і я могла розглянути кожну емоцію на його обличчі. Він був напружений.
— Дано, я тобі вже відповідав на це запитання. — холодно промовив Влад, не відриваючи погляду від дороги.— Це все за ради твоєї…
— Не кажи мені про безпеку, скажи мені справжню причину!— продовжувала напирати я, і трохи підвищила голос.
Влад мовчав. Вилиці напружилися а руки все сильніше стискали кермо, схоже він починав злитися, але мені було все одно.
— Ну, кажи, яку цінність я для тебе маю, що ти ховаєш мене? Звідки ти взагалі дізнався про мене, і як знайшов на тому чортовому святі? Яке значення я маю у ваших іграх?
Він продовжував мовчати. Я помітила як швидко піднімалися його груди, і як напружилося тіло. Машина помітно набрала швидкість, але Влад так і продовжував сидіти мовчки та стежити за дорогою. Його очі кидали стріли, але я не збиралася зупинятися.
— Твоє мовчання не замінить правди, Влад. Я чула вашу розмову з Леоном, і тепер не відступлю. Якщо не ти мені все розкажеш, то я сама особисто стану приманкою для Метревеллі і дізнаюся від нього всю правду, але потім ти мене ніколи не побачиш, я не збираюся залишатись у твоєму домі та жити у брехні.
Я бачила, як спалахнули його очі. Машина різко зупинилася, після чого Влад повернувся до мене. Він був розлючений, мої слова розізлили його, але можливо хоч таким чином він почне говорити.
— Ти не зробиш цього. Я нікуди тебе не відпущу.— пригрозив мені чоловік, на що я з легка посміхнулася.
— Ви сумніваєтеся в мені, містере Тревільян?— холодно запитала я, на що чоловік зіщурив очі і послав мені злісний погляд. Я розуміла, що він говорить серйозно, і мене нікуди не відпустить. Але нехай знає, що навіть його погрози не можуть мене зупинити.
Ми дивилися один на одного кілька хвилин. Влад був злий, і я намагалася витримати його погляд. Він був неприступний, але я була наполегливою і не збиралася відступати від свого.
Через кілька хвилин Влад відірвав погляд від мене і завів мотор. Ми знову вивернули на дорогу та поїхали далі. Ніхто з нас не промовив і слова. Я бачила як смикалася жилка на шиї Влада, і як були напружені його вилиці, тому вирішила більше нічого не питати, тому що він був за кермом, і виводити його з себе зараз не найкраща ідея.
Але все ж таки я була дуже зла. Я відвернулася до вікна, і хотіла забути цей страшний день. А як же добре все починалося ...
Влад приховує правду від мене, приховує причину мого перебування в його будинку, можливо, приховує своє справжнє обличчя. У цьому чоловікові дуже багато таємниць, і я збираюся дізнатися про все, що він від мене приховує. Сьогодні я доб'юся від нього правди.
***
Як тільки машина заїхала на територію особняка і зупинилася, я відразу ж відчинила дверцята і, голосно їх закривши, попрямувала у бік особняка. Влад ішов за мною.
— Дано, стій! — вигукнув чоловік, але я його не слухала.
Якщо Влад вирішив грати в мовчанку, то нехай тепер зустрінеться з наслідками своїх ігор. Я виведу його з себе, і можливо хоч таким чином він мені щось розповість.
На вході вже стояв Дженгер із відчиненими дверима, і зустрічав нас. На його обличчі грала посмішка.
— Нарешті ви повернулися.— звернувся до нас чоловік.— Як пройшов вечі...
— Чудово! — перебила я Дженгера, зайшовши в будинок, і попрямувала в бік вітальні, Влад йшов ззаду і різко зупинив мене схопивши за руку.
— Не гарячкуй,— спокійним тоном сказав мені чоловік.— Давай поговоримо.
— Нічого собі, ти вирішив поговорити? Я думала ми продовжуватимемо грати в мовчанку.— злісно виплеснула я Владу, і кинула свій клатч на диван у вітальні.
Дженгер зачинив двері з іншого боку вітальні, і ми з Владом залишилися на одинці. Я поправила поділ своєї сукні, після чого люто подивилася Владу у вічі. Чоловік зняв піджак та краватку, після чого теж кинув їх на диван. Залишаючись в одній білій сорочці, Влад послабив два верхні гудзики, після чого склав руки на своїх грудях. Від цього руху сорочка обтягла все мускулисте тіло Влада, і я на пару секунд залюбувалася цією красою та величчю чоловічого тіла, але в той же час розуміла, що не повинна відволікатися. Зараз мені потрібно дізнатись від нього максимум інформації.
— Що ти хочеш знати? — спокійно запитав Влад, стоячи навпроти мене.
— Все, Владе,— серйозно відповіла я.— Про які території, перетнуті Метревеллі, говорив Леон? Чому люди в твоїй присутності дивляться на тебе зі страхом в очах? Звідки у звичайного бізнесмена влада над усією країною? Які ігри ти провертаєш і яка моя роль у них?
Чоловік продовжував дивитися на мене своїми океанськими очима, але в його погляді було видно тривогу. Тіло все напружилося, а щелепа стиснулася. В одну мить погляд Влада потемнів, але він продовжив мовчати, а я вже кипіла від злості.
Я різко підійшла до чоловіка і стукнула рукою поверх спинки дивана, що стояв поряд, його мовчання мене вбивало.
— Кажи! Відповідай на запитання? Які твої мотиви у всьому цьому? Які ігри ти провертаєш за спиною? Хто ти, чорт забирай, такий, Влад Тревільян?!
— Я Голова Румунської Мафії.
Я завмерла….Моє серце пропустило удар. Обличчя Влада було холодне і непроникне, а очі палали синім полум'ям. Він явно не жартував.
Мафія. Він мафіозі. Цього не може бути.
— Що ти сказав? — перепитала я його, сподіваючись почути іншу відповідь.
— Я очолюю румунський мафіозний клан, один із найбільших кланів у всій Європі.— всеж таки я правильно почула, то була правда.
— Тобто коли ти казав, що мафія розбереться з Метревеллі, то ти мав на увазі ...
— Себе,— суворо перебив мене Влад.— Я і є мафія, і ми з ним розберемося.
Я не знала як на це реагувати, як мені тепер поводитися з ним. Я знала, чим займається мафія, і Данте теж був одним із них. Мої ноги підкошувалися, і я схопилася за спинку дивана, щоб утримати рівновагу. Він бандит. Усі вони бандити. Боже, у що я вляпалася.
Влад підійшов ближче, і хотів доторкнутися до мого обличчя, від чого я відступила на кілька кроків, продовжуючи триматися за спинку дивана.
— Дано, послухай ...
— Ти ж казав, що не бандит! — крикнула я йому, Влад застиг на місці.
— Я не назвав би це бандитизмом, можна сказати я – влада в цій країні.
— Ти казав, що ти – бізнесмен.
— Так і є, компанія, фонди, все це мені належить, я не брехав тобі.
— Ти вбиваєш людей! — очі почало щипляти, а Влад дивився на мене холодним поглядом.
— Тільки тих, хто на це заслуговує.— так само суворо відповів чоловік.
То був не мій Влад. Не той, із ким я танцювала на святі. Не той, з ким я гуляла Бухарестом, і каталася на конях. Не той Влад, котрий пристрасно цілував мене на балконі, і розповідав про сім'ю. Я не впізнавала цю людину. Як же я помилялася.
По щоці прокотилася сльоза, і Влад зробив крок і простягнув руку до мого обличчя, хотів стерти її, але я виставила перед ним долоню, і жестом наказала зупинитися.
— Тобто ніякої влади немає, і з ФБР ви не пов'язані? Ви не збираєте компромат на Метревеллі, і не збираєтеся посадити його за ґрати? Все це було брехнею?
Обличчя Влада нічого не висловлювало. Він думав над відповіддю, але погляд його залишався гострим і холодним. Переді мною стояла зовсім інша людина, переді мною стояв голова румунської мафії.
— Влада працює на нас, наші люди шукають лазівки в клані Метревеллі, і ми зобов'язані його зупинимо. Він отримає покарання, але те, яке мафія вважатиме за потрібне. Я казав тобі правду про все, що ми робимо, щоб скинути Данте, я просто не казав ким ми є насправді.
— І чому ж? Чому ти мені не сказав, хто ти? Ти міг зробити це ще вдома, але не зробив, чому?
— Інакше ти не поїхала б зі мною. — Влад підійшов ближче на крок, і цього разу я не відступила, його обличчя пом'якшало, а очі заблищали, я впізнавала цей погляд. Погляд мого Влада.
— Я мусив відвезти тебе до безпечного місця. Мав сховати тебе від нього. На тебе навалилося дуже багато всього відразу, і якби я представ перед тобою, як ватажок мафії, то ти точно не погодилася б.
— Звичайно, я б не погодилася. Бігти від одного бандита до іншого я б точно не стала.— Влад насупився, схоже мої слова його зачепили, але я говорила як є. Він бандит і вбивця, і цього жодними іншими фразами не приховаєш.
— Дано, мій статус нічого не змінює. Під цим дахом ти в повній безпеці, я захищатиму тебе від Метревеллі, нічого не змінилося.
— Ні, змінилося,— різко відповіла я.— Для мене змінилося. Ти просив довіряти тобі, і я довірилась. Ти виконував мої мрії, і я повірила у твої щирі наміри. Я довірила тобі своє життя і мало не довірила серце. Але тепер я дізнаюся, що людина, з якою я готувала торт на кухні, яка дивилася зі мною на зірки, яка розповідала про втрату батьків і свій біль...— я запнулася, намагаючись проковтнути грудку в горлі,—... ця людина виявилася бандитом і вбивцею, як після цього мені тепер довіряти тобі, Владе?
— Ти багато чого не знаєш, Дано.— холодно промовив Влад, його погляд пропалював мене наскрізь.
— Чого я не знаю? Не знаю, чим займається мафія? Знаю, Владе, ти мене нічим не здивуєш. — я повернулася у бік вікна, залишаючи Влада за спиною, я не могла більше витримувати його погляду. — Я шкодую лише про те, що так швидко повірила тобі. Наївна, думала ти ідеальний чоловік, не могла знайти не одного нюансу в тобі, думала в чому ж каверза. Але як виявилось, за маскою принца на білому коні, ховається бандит. І всі в цьому особняку мені брехали.
— Дано, звинувачувати можеш тільки мене, ніхто в будинку не винен у тому, що ти нічого не знала. Я наказав усім мовчати.— Влад стояв за спиною, але ближче не наближався, боявся моєї реакції.
— Тепер я думаю, може Метревеллі теж не такий поганий, як здається. Він теж такий самий бандит, як і ти.
— Ти помиляєшся, Дано. — почула я злісний тон Влада, від чого мене кинуло в холод.— Метревеллі маніяк і кровожерний вбивця, він торгує людьми, вбиває невинних, і я повинен припинити його діяльність.
— Але ж я помилилася на рахунок тебе. — знову повернувшись обличчям до чоловіка відповіла я, його очі палали.— Можливо, на рахунок Метревеллі я також помиляюсь.
— Не порівнюй мене з ним, amanta mea.
— Не називай мене так! — вигукнула я, від чого Влад знову напружився, лють прокидалася в мені з новою силою.— Я хоч би знаю причину, через яку Данте на мене полює. Він хотів отримати мене, як оплату боргу, хотів зробити мене своєю дружиною, іграшкою у своїх руках, і він цього не приховував. Але що від мене ти хочеш, Влад? Який твій справжній мотив?
Груди Влада почали підніматися швидше, ніж звичайно. Вилиці напружилися, але очі потеплішали. Він дивився на мене таким же ніжним і привабливим поглядом, як тоді на святі, коли ми вперше зустрілися. Від цього погляду мені стало боляче, серце розривалося, а душа горіла. Я не хотіла дивитися на нього, не хотіла бачити своє відображення у його очах.
Я підійшла до чоловіка і почала бити його по грудях своїми кулаками. Він ніяк не реагував, навіть із місця не зрушив. Міцний, як скеля та холодний, як лід. Одні очі палали вогнем, об який я вже обпеклася.
— Кажи, навіщо я тобі? Яка цінність у мені, про яку говорив Леон?!— я продовжувала лупцювати чоловіка по грудях і вигукувала питання, але відповіді не чула.
— Навіщо ти мені допомагаєш?! Навіщо тримаєш мене у своєму будинку і дбаєш?! Чому ти це робиш, чому?
Я кричала і не могла зупинитись. Я хотіла знати все, мені потрібні відповіді. Обличчя Влада було похмуре, а погляд потемнів, він схопив мене за руки і змусив подивитися на нього. Серце билося з шаленою швидкістю, а очі знову почало щипати від сліз, я завмерла.
— Тому що я кохаю тебе.
Секунда… дві… три…
Здавалося, ніби час зупинився, а серце завмерло. По щоці побігла сльоза, і Влад витер її ніжно торкаючись мого обличчя. Я дивилася на чоловіка переді мною не моргаючи. Здавалося, ніби я забула, як дихати.
— Ні. — тихо прошепотіла я, це все що я могла сказати в той момент.
— Я кохаю тебе, amanta mea, це і є найголовніша причина, через яку я тебе оберігаю. Заради тебе я віддам своє життя.— його слова були ніжні й щирі, але я в них не вірила, не могла повірити, це було приманкою.
— Це не правда. — прошепотіла я і відійшла від Влада на кілька кроків, чоловік напружився.— Ти брешеш, щоб я не дізналася справжньої причини. Це хитрощі правильно? Ти просто граєш моїми почуттями!
— Це не так, Дано. — суворо відповів чоловік і спробував знову підійти до мене.— Я кохаю тебе, ще на тому святі я зрозумів це. Те, як ти дивилася на мене, як говорила. Твій сміх, твоя хода, твої прекрасні очі кольору осені, я все це кохаю в тобі. Ти неймовірна дівчина, з чистим серцем та світлою душею. Добра і найпрекрасніша на світі, моя кохана.
— Замовкни! — почала вигукувати я, бо не могла більше чути цих слів, інакше серце розірвалося б на частини. — Ти хоч сам себе чуєш? Не можна полюбити людину за одну зустріч, це немислимо. Ти брешеш мені.
— Ти помиляєшся, amanta mea. Ти багато чого не знаєш.— Влад знову спробував наблизитись, але я жестом його зупинила.
— Ти плутаєш пристрасть з любов'ю, Владе. Те, що було між нами просто швидкоплинний порив, і не більше.— стверджувала я чоловікові, але й сама намагалася переконати в цьому своє неслухняне серце, боже чому так боляче…
— Це зовсім не так, amanta mea.
— Не називай мене так! — лють виплескувалася з мене, і я підійшла до чоловіка і тицьнула пальцем у його тверді груди.— Відтепер тобі заборонено мене так називати. Я повторюся, те, що пробігло між нами було лише спалахами пристрасті, не більше. Не плутай це з любов'ю, Тревільян, не муч моє серце.
— Ти помиляєшся, Дано. — схопивши мене за плечі, промовив Влад, у його очах палала надія.— Я кажу тобі правду, ти ще багато чого не знаєш.
— Я достатньо дізналася. — спокійно промовила я, і скинула його руки зі своїх плечей.— Я не вірю тобі, Владе. Бандитам я більше не довіряю.
Я забрала свій клатч із дивана, і, піднявши поділ сукні, швидким кроком попрямувала до виходу. Ідучи я побачила як потьмяніли очі Влада. Він був нещасним. Мої слова сильно його зачепили, але я не могла вчинити інакше. Він брехав мені, приховував своє справжнє обличчя, а тепер заявляє про кохання? Я не могла вірити у це, більше не могла. Хоча серце мені говорило зовсім інше, але я не хотіла більше його слухати. З мене досить.
Піднімаючись сходами я почула швидкі кроки позаду.
— Дано, прошу не йди.— я обернулася, і побачила Влада, очі його вже не горіли вогнем, обличчя було бліде, а подих почастішав. Йому було боляче, як і мені. Він був пригнічений.
На мить я навіть вирішила плюнути на все і кинутися в його міцні обійми. Обійняти так сильно, щоб він теж відчув як дорогий мені. Ніжно поцілувати його та ніколи більше не відпускати. Ця ніч мала бути особливою для нас, ми мали потопати в ласці один одного, і забути про все на світі. Сьогодні я хотіла віддати цій людині не лише своє тіло, а й серце. Я хотіла бути тільки з ним, з моїм рятівником, з моїм міцним муром, за яким я могла сховатися. З моїм коханим... Я покохала цього чоловіка, тепер я знала це напевно. Але мій коханий виявився не тим, за кого себе видавав. Я його зовсім не знаю. Моє серце зробило неправильний вибір, і тепер моя душа від цього страждає. Я бігла від одного диявола, але потрапила до іншого. Я зробила велику помилку.
— Не йди від мене, кохана,— знову промовив Влад, з надією в голосі, від чого моє серце розривалося на шматки. Я не могла цього винести, я просто згорю живцем.
Я вирівнялась і стерла сльози, які струмком бігли по щокам. Моє обличчя стало серйозним, а тіло намагалося вгамувати тремтіння. Я холодно подивилася на Влада, від чого той помітно напружився.
— Знаєш яка різниця між тобою і Метревеллі? — Влад насупив брови і запитально поглянув на мене, я продовжила.— Він, на відміну від тебе, відразу показав своє справжнє обличчя, нічого не приховав. Він одразу розкрив свої справжні мотиви, і на що готовий піти заради своєї мети.
— Дано…— ніжним баритоном промовимо чоловік моє ім'я, від чого тіло тремтіло ще сильніше.
Я повернулася спиною до Влада, і тримаючись за перила, піднялася ще на кілька сходинок, моя душа горіла в болючому вогні, і я не могла нічого з цим вдіяти, я сама кинула себе в цей вогонь. Гарячі сльози обпалювали мої щоки, але я знайшла в собі сили зупинитися на останній сходинці, після чого промовила.
— Ти врятував мене від одержимого маніяка Метревеллі, за що я тобі завжди буду вдячна. Але хто врятує мене від тебе, коли прийде на те час?
З цими словами я піднялася на поверх і, не обертаючись, попрямувала до дверей своєї кімнати. Через хвилину внизу почувся глухий удар, після чого звук скла, що розбивається на дрібні уламки, пролунав по всьому особняку.
YOU ARE READING
В Обіймах Долі
RomanceМоє життя перекинулось з ніг на голову, коли я дізналася, що батьки заборгували велику суму грошей одному з найнебезпечніших бандитів в країні. І в якому шоці я була, коли виявилося, що, за договором, для погашення боргу я повинна стати дружиною цьо...
