В Обіймах Долі

Розділ 7

                         Дана
    Прийнявши душ, я переодяглася в рожевий костюм з тканини рубчик: лосини і короткий топ. Привела волосся та обличчя до ладу і вийшла з кімнати.
    На годиннику вже дев'ята вечора. Поки я йшла коридором, то відчувала приємні смачні запахи, від чого мій живіт відразу почав бурчати. Я їла тільки з ранку, і тільки зараз помітила як зголодніла.
   Зайшовши до вітальні я побачила вже накритий, сповнений їжі, стіл на дві персони. Біля вікна стояв Влад, його погляд був спрямований кудись у далечінь. Він був такий задумливий, що навіть не помітив як я увійшла.
    —Доброго вечора.— вирішила я звернути увагу господаря на себе. Той одразу вислизнув зі своїх думок і перевів свій погляд на мене.
    —Добрий вечір. Як ти Дано? — спитав у мене чоловік із тривожними нотками в голосі.
    —Якщо скажу що добре, то збрешу, а обманювати я не люблю.
    —Ти маєш рацію, у нашій ситуації це питання звучить не доречно.— з м'яким виразом на обличчі промовив Влад.— Але все ж таки сподіваюся тобі краще?
    —Так, зараз набагато краще, дякую.— подякувала я.
    —Добре, тоді давай вечеряти. Твоя бабуся взяла з мене слово, що я тебе щільно годуватиму, а ти цілий день нічого не їла.
    —Хочеш сказати, що ви цілих 15 хвилин у будинку обговорювали режим мого харчування? — від мого запитання я побачила, як здригнулися вилиці у Влада, він явно не очікував такого питання, принаймні ось так одразу.
    Чоловік відвів від мене погляд, і підійшов до столу відсуваючи крайній стілець
    —Давай повечеряємо, я не хочу щоб ти зомліла від голоду, і не хочу засмучувати твою бабусю, вона доречі вже питала чи їла ти.
    —Ти їй дзвонив? — здивовано спитала я.
    —Так, сказав що з тобою все гаразд, і заспокоїв її.
    —Я можу з нею поговорити?
    —Ти зможеш дзвонити їй коли забажаєш. Поки ти спала в літаку, я встроїв у твій телефон спеціальний пристрій, по якому тебе не зможуть ні вистежити, ні прослухати.  Зранку я дам тобі іншу SIM-карту і зможеш дзвонити кому забажаєш.— запевнив мене Влад, і я трохи заспокоїлася, хоч якийсь зв'язок із рідними буде.
    Влад так само стояв біля спинки стільця, поглядом запрошуючи мене за стіл, на що я підійшла і сіла. Влад сів поряд на чолі столу, праворуч від мене.
    Дивлячись на стіл, очі в мене розбігалися, а живіт скручувався у вузол. З усього побаченого я знала тільки голубці, картопляне пюре та запечену качку. Були ще якісь салати, запіканка, рулет і ще купа всього смачного та апетитного.
    —Валентин з самого ранку, як дізнався про твій приїзд, не виходив із кухні. Готував спеціально для тебе, так що ти мусиш спробувати абсолютно все.— сказав мені Влад, а я була трохи здивована від такої кількості, адже нас лише двоє за столом.
    —Я не зможу все це з'їсти, я ж лусну, не треба було так напружуватися через мене.
    —Тільки Валентину це не кажи, а то він образиться.—з усмішкою відповідає Влад.— Він вирішив побалувати тебе найкращими румунськими стравами, так що перестань скромничати і їж, Валентину буде приємно якщо ти оціниш його творіння.
    —Може, ми їх до нас покличемо, хай допоможуть з'їсти всю цю смакоту.
    —Я їх кликав, але вони вже повечеряли на кухні, так що голодні в цьому будинку тільки ми.— Влад так само дивився на мене теплим поглядом і посміхався.
     —Прошу вибачення,— ззаду мене почувся голос Валентина, він наближався до нас,— я міг би спитати якомога пізніше, але мені не терпілося дізнатися чи подобатися нашій гості пригощання. Я просто не знав, що міс Дана воліє в їжі, тому приготував те, що вмію найкраще.
     Голос у нього був нервовим, він явно переживав, чи сподобаються мені його страви.
    —Ти прийшов рано, Валентине, - відгукнувся Влад, - Дана ще не встигла нічого спробувати.
     —Але я все спробую, я впевнена, що всі ваші страви на смак такі ж смачні як і на вигляд, мені все дуже подобається Валентин, але не потрібно було себе так втомлювати.— відповіла я чоловікові.
     —Ну що ви, міс Дано, це для мене в радість. Мені тепер буде для кого готувати, а то пан Влад рідко їсть у будинку, а так я хоч вас радуватиму своїми стравами. До речі, міс, потім розкажете мені, що ви віддаєте перевагу в їжі.
     —Я не вибаглива в їжі, їм все що є. Тому готуйте все на свій розсуд, не треба під мене підлаштовуватися.— відповіла я Валентину, але не хотілося напружувати його, він дуже старався мені догодити.
     —Ну що ви, я дуже радий балувати вас стравами з вашої батьківщини, хочу щоб ви почували себе як удома, та й українську кухню я дуже добре знаю, тому мені буде не складно.
      —Добре, я вам розповім свої улюблені страви. А зараз зможете мені розповісти про всю цю красу на столі, а то я з румунською кухнею не дуже знайома.— попросила я чоловіка, на що в того загорілися очі, я бачила, як йому було приємне моє прохання.
     Чоловік підійшов ближче до нашого столу, а Влад відкинувся на спинку свого стільця та спостерігав за мною з легкою усмішкою, на що я посміхнулася йому у відповідь.
    —Так, міс Дана, хочу надати вашій увазі Дроб — це рулет із субпродуктів баранини, яке перемелюється у фарш і загортається в сальник.— чоловік показав на тарілку з рулетом, який виглядав дуже апетитно.— Далі у нас йде Гювеч— по вашому овочевому рагу з баклажанами, помідорами та болгарським перцем. Далі у нас Сармале — це по вашому голубці, тільки на місті капусти ми використовуємо долму —це виноградне листя.
    Мені вже не терпілося спробувати, так звані голубці за новим рецептом, обов'язково потрібно буде розповісти бабусі про це, подумала я, а Валентин продовжив.
    —Це у нас Мітітеї— маленькі ковбаски з м'ясного фаршу. Потім у нас йде Фригеруй— це так званий румунський шашлик, ну з картопляним пюре і качкою я думаю ви знайомі. А на десерт я вам приготував Гогош – це солодкі пончики, і Амандін – це румунський шоколадний бісквіт.
     —Ну нічого собі.— переварюючи інформацію, сказала я.— Мені здається я додому повернуся з зайвим десятком кілограмів.
     —Нічого, на третьому поверсі є спортзал, там спалюватимеш калорії.— пожартував Влад, на що я не змогла стримати посмішки.
     —Все, не буду вас відволікати від трапези, якщо щось знадобиться, то кличте, бон-апетит.— сказав Валентин, і я навіть не встигла подякувати йому, як він вже швидко втік на кухню.
     —Так, а тепер давай їсти, а то я страшенно зголоднів.— сказав Влад, на що я кивнула у відповідь.
     Ми побажали один одному приємного апетиту і почали вечеряти. Все виявилося дуже смачним, Валентин і справді дуже хороший кухар. Апетит у мене розігрався не на жарт, і я скуштувала багато смачних страв.
     Ми з Владом вечеряли мовчки, тільки іноді кидаючи погляди один на одного. Коли нарешті обоє наситилися, Валентин приніс нам чай та десерт. І тут я вирішила перервати наше мовчання і дізнатися у Влада хоча б якусь інформацію.
    —Владе, скільки мені доведеться тут ховатися? — він явно не очікував цього питання, це було видно на його обличчі, але все ж таки він відповів
    —Не знаю, Дано, дивлячись за обставинами. Данте Метревеллі не такий простий, для того щоб його усунути потрібно чимало часу та терпіння. У нас є план, але поговоримо про це завтра, зараз тобі варто відпочити від усього цього. За сьогодні ти дуже багато пережила. — мені була приємна його турбота, але все-таки без жодної інформації я не могла залишитися.
    —Ну тоді розкажи мені щось про себе. Мою біографію, я впевнена, ти вже всю знаєш, а от мені про тебе нічого не відомо, крім того, що ти займаєшся благодійністю і добре ведеш у танці. —з усмішкою сказала я, на що Влад засміявся. Який у нього прекрасний сміх, чомусь мені здалося, що цей чоловік рідко сміється. Мені хотілося дізнатись про нього абсолютно все.
    —Ти маєш рацію, все-таки тобі треба знати хоч якусь інформацію про людину, з якою житимеш під одним дахом.— Влад переплів свої руки і дивлячись на мене своїм пронизливим поглядом продожив.— Я не маніяк і не бандит, але зброєю володію добре в цілях безпеки, тому можеш мене не боятися. Мені 34 роки, я бізнесмен.  У мене є своя будівельна компанія, яка входить до топ-5 найкращих у Європі, плюс ще охоронна агенція. Я думаю, ти помітила охорону по периметру особняка, так що я запевняю тебе, ти в безпеці.
     Влад говорив це серйозним тоном, було видно, що він не бреше. Добре, що він не такий бандит, як Данте, від цього мені полегшало.
     —Як ви тоді познайомилися з Данте, і чому ти хочеш його знищити? —Влад напружився, але все ж таки відповів.
     —Ми з ним конкуренти та давні вороги. Він багато років намагається відібрати мій бізнес, але безуспішно. У нього теж будівельна компанія, як і в мене, але, крім цього, він ще пов'язаний з криміналом. Бізнес у нього будується на контрабанді, а у самого Метревеллі руки по лікоть у крові. Він йде головами заради своєї мети, але залишається безкарним. Але настав час це припинити, надто багато людей постраждало через цього монстра. — Влад розповідав усе це з кам'яним обличчям, а я просто слухала і не могла повірити, всеж добре що я втекла від цього нелюда.
    Я хотіла поставити ще якесь питання, але потім згадала про обов'язок моїх батьків.
    —А контракт? Ти погасив борг моїх батьків?
    —О 23:00 гроші зайдуть йому на рахунок з американського банку від твого імені, завтра твоя мама відправить йому СМС про те, що борг повернули в потрібний час і вони тепер нічого йому не винні. Я вирішив все зробити трохи пізніше, щоб переконатися, що за тобою не стежать. Мої люди вже на місці, оберігають твоїх рідних, так що якщо Данте до них заявиться, вони будуть напоготові.
    —Нічого собі, ти ще справжній стратег.— підколола я Влада.
    —Буду вважати це компліментом, міс Кравець.— з усмішкою, яка подобається мені все більше, промовив Влад і продожив.— Так що за рідних можеш не переживати, у всьому я триматиму тебе в курсі, та й ти зможеш їм дзвонити коли забажаєш. Решту наших дій я розповім тобі завтра.
    Я хотіла ще багато про що спитати, але на думці було тільки одне питання
    —Скажи, навіщо ти мені допомагаєш, яка твоя вигода з цього? Тільки скажи чесно, я не люблю коли мені брешуть.
      Вираз обличчя у чоловіка одразу ж змінилося, було видно що він напружився, від цього мені стало трохи не по собі.
     —Дана, я як і ти ненавиджу коли мені брешуть, і сам не люблю обманювати,—його голос був холодний а погляд серйозний, — і я тобі не брихав, і не збираюся, я хочу щоб ти довіряла мені.
     —Ну тоді дай відповідь на моє запитання.
     Чоловік дивився на мене своїми очима кольору океану десь пів хвилини, але все ж таки заговорив.
      —Я не можу допустити щоб з тобою щось трапилося, це все, що тобі потрібно знати.
      Я трохи була шокована. Я чекала більше відповідей, а це якась відмовка. Він не хоче брехати, але й правди говорити теж не бажає.
     —І це все, що ти хочеш сказати? Як мені тобі довіряти, якщо ти не кажеш правду?! — я не помітила, як трохи підвищила тон, і відразу взяла себе в руки, зараз не час показувати характер.— Я не знаю навіщо ти мене ховаєш, який твій мотив? Може ти хочеш подражнити Метревеллі, а потім віддати мене йому в заміну на щось?
    Я помітила як стиснулися кулаки Влада, він розлютився, але в той же час його погляд став іншим, схожим на той, яким він дивився на мене під час нашого танцю на святі.  Я чекала від нього відповідей, але розуміла, що багато він не скаже.
    —Дано, те що я сказав, і є мій мотив.— він узяв мої долоні у свої і продовжив.— Я не дозволю, щоб з тобою щось трапилося, я ціною свого життя захищатиму тебе, прошу повір мені.— він підніс мої руки до своїх губ і м'яко поцілував їх.— Тепер, коли я знайшов тебе, відтепер ніхто тебе не образить.—він знову поцілував мої руки.—Я нікому тебе не віддам.
     Від цих слів у мене стиснулося щось усередині, серце застукало з шаленою швидкістю, а Влад дивився на мене тим самим теплим, і не зрозумілим для мене поглядом.  Чому я так дивно реагую на його слова, і що вони взагалі означають? Навіщо йому захищати мене? Запитань було більше ніж відповідей, але я не встигла заперечити, як він піднявся, і не відпускаючи моїх рук сказав.
     —Тобі треба відпочити, завтра буде новий день. Тобі сподобалася твоя кімната?— запитав мене чоловік.
     —Так, вона просто прекрасна, дякую.
      Влад узяв мене за руку і повів на другий поверх, коридор освітлювався лампами, а через панорамні вікна було видно зірки на небі. Ми зупинилися біля дверей та Влад відпустивши мою руку заговорив.
     —Моя спальня напроти твоєї, тому якщо раптом тобі щось знадобиться, я буду поруч, можеш будити мене навіть серед ночі, не соромся.— сказав Влад з тією ж усмішкою, яку я звикла бачити.
    Я теж посміхнулася йому і кивнула у відповідь. Але мене цікавило ще дещо, я не могла не поставити йому це питання, інакше б не змогла заснути
   —Скажи, та наша зустріч на ярмарку, вона була випадковою чи спланованою?
     Ми дивилися один на одного не відриваючись, ніби розмовляли, але без слів. Я знала що він не збреше, але він може так само і нічого не сказати, адже це не буде вважатися брехнею правильно? Вже не сподіваючись щось почути я розвернутися і збиралася піти в свою кімнату, але він все ж таки відповів.
    —Випадковою.— почула я і повернулася до нього, блакитні очі дивилися на мене з ніжністю.— На цьому святі я не чекав, що зустріну тебе, тому випадковою. А тепер іди відпочивай, добраніч, міс Кравець.
     —На добраніч, містере Тревільян.
     Влад зайшов у свою спальню, а я лише за хвилину переступила поріг своєї. Переодягнувшись у піжаму я лягла у свою м'яку і приємну постіль, і стала обмірковувати сказане Владом. Він не очікував взагалі зі мною там познайомитись, чи він мене вже знав, але не очікував побачити саме там? Хоча якщо він знав про мене за довго до свята, то йому мало бути відомо що це моє рідне містечко, і я буду присутнім на цьому святі. Але тоді це була б не випадковість, а він сказав, що не обманює мене. Я вже не знала, що й думати, питань було багато, і я хочу на все знайти відповіді. Я обмірковувала сьогоднішній божевільний день намагаючись хоч у чомусь розібратися, але втома взяла своє і я не помітила як поринула в глибокий сон.