Дівчина, яка перевернула моє нудне життя(Частина 2)

Глава VII: "Додому"

- Люба.. Ти чому ще не спиш? - Какаші винувато почухав потилицю.
- Хатаке! - Бенні була в розпачі і одночасно схвильована.
Какаші схилив голову. Це звертання означало лише одне - Бенні зла на нього.
- Мила.. Я не знав, що нас так  затримають.. - Какаші підійшов до дівчини і обійняв її, - Пробач..
- Я хвилювалася! Хоч би натякнув.. Ох, Какаші, - Бенні притиснулась до чоловіка.
Какаші обіймав дівчину правою рукою і обережно, ніжно цілував її в маківку. Ліву руку ж, він старався сховати за спину.
- Сядь на диван, будь ласка, - Бенні відсторонилась.
Какаші підняв брову:
- Навіщо?
- Сядь!
Какаші ковтнув комок в горлі і сів на диван, обережно заховавши руку. Бенні пробігла поглядом по Какаші і помітила пару подряпин.
- Руку показуй, - Бенні присіла біля маленької шухлядки і стала там копирсатися.
- Та-а, навіщо? Все добре, не хвилюйся.. - з лоба Какаші стекла крапля поту.
- Руку показуй, - Бенні сказала це більш холодно і дістала бинт із шухлядки.
Какаші видихнув повітря і був готовий вислуховувати нотації Бенні за поранену руку.
Він обережно витягнув з-за спини руку. По кисті стікало трохи крові і було декілька подряпин.
Бенні, на здивування Какаші, мовчала. Вона обережно протерла руку водою, намастила мазь і перебинтувала кисть. Після того, дівчина поклала усе на місце і вдягнула рюкзак.
- Ти куди? - Какаші піднявся і взяв Бенні за руку, - ти бачила котра година?
- Мені потрібно йти вже до свого селища.. Потрібно провести дослід над отрутою і ще купа справ. До батьків зайти.. Добраніч, - Бенні вивільнила свою руку і подивившись на чоловіка співчутливим поглядом, вийшла у темну ніч.
Какаші не встиг зупинити дівчину. Він міг лише споглядати, як її тінь повільно зникає у темноті зимової пори...
Серце стиснулося він смутку, гіркоти, можливо, від туги. Сіроволосий зачинив двері і не перевдягаючись, ліг на диван, щоб хоч трохи поспати після місії, адже до ранку залишилось небагато. Какаші ніяк не міг провалитись в сон. Думки про те, що з Бенні щось трапиться, не покидали його.  Але вона сильна, їй не потрібна його допомога.. Від цієї думки стало ще гірше. Невже він - Какаші, не потрібен Бенні? Дівчина стала частіше уникати його, холодно звертатись.. Чи здалося? 
- Напевно здалося.. - прошепотів до себе Какаші і через пару хвилин заснув.
Бенні йшла по вкритій темрявою стежині, дивлячись далеко в морок. Дівчина не помітила, як вже підійшла до дому своїх батьків.
Не помітила, як підійшла додому...