Дівчина, яка перевернула моє нудне життя(Частина 2)

Глава ХХ: Давня образа

Прогулюючись по селищу Бенні зупинилась, бо почула чий злий крик:
- Бенні! Ходи-но сюди! - Злий Ямато підійшов до Бенні, а за ним ішов Ірука, але мовчки.
- Тобі сподобався тортик?) - Мацурасі засміялась.
- Ти знущаєшся?! Знову ці твої недолугі жарти! Коли ти заспокоїшся нарешті?! Мені набридло це твоє 1 квітня! Ти лише заважаєш працювати!
Ямато кипів вже. Бенні не очікувала таких слів від нього.. Справді. Він завжди був таким милим, смішним...
- А Ірука, що скаже? - дівчина перевела погляд на шатена.
- Та.. Я.. Ямато все ж таки правий. Я не маю нічого проти твоїх жартів, але розумієш.. Сьогодні не час, - Ірука винувато почухав потилицю.
- Пробачте.. Не буде сьогодні вже жартів. Удачі.. - Бенні видавила із себе цю недолугу та ідіотську посмішку і побігла геть.
- Щось ти сьогодні знервований, Тензо, - Какаші стояв позаду.
- Я мабуть перетрудився, господи.. Я так накричав.. - Ямато схилив голову.
- Та, я думаю, Бенні тебе пробачить. Вона ж така весела! - Ірука усміхнувся.
- Щось не так.. Зазвичай в таких ситуаціях вона казала: "Ви не доросли до мого гумору" або "Ви такі смішні!)" А зараз, вона видавила із себе усмішку і вибачила, - Какаші поклав книгу до кишені, - Я зараз повернуся.
Джонін побіг за дівчиною.
Бенні сиділа і тихо плакала під деревом. Тримаючи себе за коліна, дівчина дивилася на небо, а з очей котилися сльози.
- Агов, агов! Що сталося? - Какаші сів коло дівчини і обійняв її за плечі, - Ямато зізнався, що не хотів кричати на тебе. Розумієш, йому просто потрібен відпочинок..
- Справді? Я не ображаюся на нього, але це так різко сталося.. Я знала, що мої жарти вже всім набридли, що вони все псують.. Розумієш?! Я набридла їм усім! Навіть Ірука.. Таке відчуття, що я йому теж набридла.. - Бенні витерла сльози.
- Ні. Це ж не ти, правда? Твої очі сумні, хоча кожен день ти, як промінчик, даруєш усім свій позитив.. Твій гумор справді чудовий, але не всім він подобається. Зараз людям не до цього. Ти ж бачиш, яке селище зруйноване? - Какаші взяв Бенні за долоню.
- Я просто хотіла привернути трішки уваги..
- Уваги?
- Лише зовсім трішки уваги! Мені не вистачало уваги коли я вчилась в академії, тому я виросла розбишакою, он як він.. - Бенні поглянула на Наруто, який допомагав Сакурі, - Розумієш, у мене був поганий сенсей.. Хоча, погано ставився він лише до мене.
Мацурасі видихнула. Какаші досі тримав її долоню і запитально подивився на шатенку.
- Поганий? 
- Так. Можливо це все через ту.. ту печатку, яку ти бачив у мене на спині.. - Бенні замовкла.
- "Та печатка.." - подумав Какаші і подивився на дівчину.
На її очах вже не було і краплі сліз. Лише проникаючий погляд ненависті...
- Сенсей думав, що я монстр якийсь, хоча я сама цього не знала. Казав, що я нічого не зможу і все таке, - Мацурасі засміялась, - А потім вночі я вбила його. Взяла і вбила.
Останні слова Бенні сказала різко і швидко. Хатаке сахнувся. Як вбила? Та не могла вона, будучи дитиною.. Ні-ні! Сіроволосий струснув головою:
- Вбила? 
- Моя подруга Чан-мі.. Змогла пробачити мені, але.. - шатенка знову замовкла і додала, - Досить на сьогодні вже.. Хорошого вечора.
Залишивши Какаші, Бенні пішла кудись. А йому залишилось лише розмірковувати...
Ховаючи своє темне минуле за усмішкою, вона старалась отримати визнання, але її так ніхто і не визнав.
Куди направилась Бенні? Додому? Ні. Прогулятися? Ні. А може до бару? Навіть не туди.
Дівчина пішла до ферми, до Чан-мі.. Навіщо? Руденька давно чекала Бенні. Вони мали зійтися в бою на смерть...
Мацурасі зайшла на подвір'я до подруги.
- Я чекала цієї зустрічі). - Чан-мі сиділа на копиці сіна і жувала соломинку.
- Чому? Чому ти так різко захотіла вбити мене? - Бенні вишкірилась.
- Це помста. Помста за сенсея! Думала, що ти дитина і тобі все минеться?! Я маю вбити тебе за будь яку ціну.. Чудовисько.
Чудовисько.. Це слово пролунало в голові у Бенні, як скло..
Вона згадала, як на її руках розливалася кров учителя. Замащена катана, долоні, одяг... У Бенні не було тоді батьків або опікунів, тому її змогли виправдати. 
- Вбити його було насолодою, знаєш?! Коли ти вбиваєш ту людину, яка тебе ненавиділа, за те, що ти існуєш! Я досі пам'ятаю той момент.. Наш жалюгідний сенсей навіть скрикнути не встиг, ха-ха! Безнадійний ідіот.. - Бенні засміялась.
- Та як ти смієш?!
Чан-мі налетіла на дівчину і повалила її на траву, усміхаючись. 
Руки та ноги Бенні прикувало металевими ланцюгами до землі, щоб та не могла поворухнутись.
- Дідько.. 
- Не думай, що я швидко вб'ю тебе. Ти будеш насолоджуватися цим болем!) - Рудоволоса дістала катану.
- Не роби цього.. Я вбила сенсея заради нас! Він ненавидів мене.. - не встигла Мацурасі договорити, як Чан-мі вставила їй катану в живіт, сильніше прикувавши її цим до землі.
Бенні закричала. Перший раз за все життя вона закричала від болю.. Несамовитий біль пронизав її. Виглядала вона жалюгідно..
- Припини! Припини, це боляче! Будь ласка! Чан-мі, отямся! - Бенні засмикалась, але стало ще гірше і дівчина закричала знову.
- Зараз ти просиш мене помилувати твоє життя, хоча спокійно могла вбити мене. У чому твоя проблема?) - супротивниця усміхнулась, потихеньку вставляючи ще одну катану в Бенні.
- Я.. я.. - Мацурасі скрикнула і виплюнула трохи крові, - Я не можу вбити друзів!
- Друзів?.. Хіба я тобі подруга, дурепо?!
Але Бенні вже мовчала.
От і все. Така жалюгідна смерть застане її тут...