Дівчина, яка перевернула моє нудне життя(Частина 2)

Глава XVI: "Знайомий анбу"

Бенні йшла хвилястою стежиною, розглядаючи листя, цвіт сакури та ніжні квіти. Зайшовши до якогось занедбаного селища, дівчина оглянулась, щоб знайти готель. 
Звісно, першим ділом, як завжди, шатенка зайшла до якогось бару щоб випити саке.
Було б краще для початку знайти готель, але Бенні не Бенні, якщо не вип'є алкоголю в новому селищі. Ні-ні, у дівчини немає залежності! Просто, їй хочеться випити.. А чом би й ні?
Шатенка зайшла в забігайлівку і підійшла до бармена.
- Добрий день. Чого бажаєте? - темноволосий чоловік виглянув з-за стійки, протираючи фужер.
- Йо! - Бенні усміхнулась, - Налий мені трохи саке, чоловіче)
- Виглядаєте сильно юною для алкоголю.. - темноволосий повільно простягнув саке дівчині.
Трохи пошарпані дубові двері зі скрипом розчинились і до бару увійшли декілька членів анбу.
Шатенка здивувалась і прицмокуючи горнятко із саке, спостерігала за ними. Один анбу підійшов до дівчини і поклонився.
- Вітаю, міс Бенні, - пролунав до біса знайомий голос, але через маску, навіть обличчя видно не було.
- Аа-а.. - протягнула невпевнено Бенні, - Добрий день?.. Ви до мене?
- Шановна пані Хокаге дала нам наказ оберігати Вас.
- Оберігати? Мене? Навіщо? Я і сама себе можу захистити,  а тут ціла група.. - дівчина трохи почервоніла, допиваючи саке.
- Чи можемо ми почати свою роботу? - анбу незворушно стояв перед дівчиною, очікуючи відповіді.
- Та.. так, мабуть.. 
Анбу знову мовчки поклонився, кивнув іншим членам команди і ті безшумно зникли разом із ним.
Бенні остовпівши стояла і глянула на бармена, який теж був трохи здивований. Інші відвідувачі трохи косо дивилися на них.
- Мабуть, серйозна охорона, якщо причину не повідомляють.. - бармен налив дівчині ще саке.
- Я сама не знаю, навіщо це все, - промовила Бенні і пошепки додала, - Цунаде щось знає і не говорить..
- Ще саке? - запитав бармен з якоюсь дивною інтонацією.
В його голосі відчувалась нотка тривожності після приходу анбу.
- Ні-ні, дякую, я вже піду.. - трохи нерозбірливо промимрила Бенні.
Дівчина поклала гроші на стіл і вийшла з бару.
На деревах шатенка помітила декілька людей з анбу, ще пару ховались біля якоїсь крамниці з випічкою, а решту Бенні не знайшла.
В голові вирувало багато запитань, але відчуття тривоги не давало їй зосередитись. Чи може, то була не тривога, а алкоголь?.. Ніхто й гадки не мав, як відповісти. Навіщо їй охорона? Може, на Бенні полюють? 
- Дурниці.. - махнула рукою шатенка і знайшла собі кімнату в готелі.
Відчинивши гарно прикрашені двері та зайшовши до кімнати, Бенні сіла на ліжку, поклавши свої речі на підлогу. 
Дівчина глянула у вікно. Сонце виблискувало на небі, а промені пробивались через м'які, неначе вата хмари. 
"Як ти там, Какаші?" - майоріло у шатенки в голові. "Чи все в порядку з тобою? Як там місії?" 
Хто знає..
Але більше турбував її той анбу, який говорив з нею в барі. Цей голос... Такий ніжний, турботливий, спокійний. Такий незворушний голос.. Голос Какаші. Цей тембр Бенні впізнає завжди. Помилки бути не може. 
- Хатаке.. - ледве вирвалось із вуст дівчини.