Цифрові кочівники. Тея

Розділ 11

В ілюмінатор я бачила Марс... Що ж... З поверненням! Тепер я теж ненавиджу цю планету. Всю подорож пробула наодинці у чотирьох стінах. Ніхто не приходив, ніхто не чіпав, але годували справно, щоб звірятко, бува, не здохло! Злоба плескалася в мені, випльовуючи отруту у вигляді думок назовні. А чи дійде до дії?

Мене вели помпезно – у наручниках і з ескортом. Інших полонених я не бачила. Сидячи в капсулі, я дивилася на свої руки у двох металевих обідках, начинених електронікою. Вони були переді мною, їх не завели за спину, наче хотіли залишити символ перед очима, що я тут всього лише бранка. Ох, щось занадто багато підтексту мені останнім часом ввижається...

М'який політ у капсулі – і знову незнайомі коридори. Вони колись закінчаться?

Моя "делегація" стояла перед великими металевими дверима і чогось чекала.

– Прийнято, – порушив тишу один з ескорту.

Він підійшов до мене впритул і зняв наручники. Що відбувається? Що, в біса, відбувається? Двері відчинилися – і мене під руки затягли всередину. Потім весь ескорт щез.

Я стояла посеред незнайомої кімнати і мимохідь поглядала на зачинені двері. Біля вікна в кріслі, попиваючи каву, сиділа жінка. Вона свердлила мене холодними блакитними очима і мовчала... Щось у її зовнішності було мені дуже знайомим. Знайомим від Соні?

Жінка акуратно поставила чашку на невеликий столик і сплела поміж собою пальці рук. Вона чекала, але чого?

– Ти Тея. Сідай, – спокійний голос і плавний порух руки в бік металевого стільця.

Я інстинктивно зрозуміла, що краще послухатися.

– Ти знаєш, хто я така? – запитала вона в мене.

Та звідки мені знати? Я думала, що хоч трохи знаю Марс, але це було не так. Існували гласні закони, які крутилися в усіх медіа, але також було те, про що не прийнято було говорити, але кожен, хто був дитям нового світу, знав ці істини. Ворон, валькірії, привиди, ця жінка...

Я заперечливо хитнула головою.

– Я та, за чиєю командою знищили твою колонію. І та, хто вб'є і тебе, якщо оступишся.

Я дивилася на свої розв'язані. Байдуже, ким була ця жінка. Її руки в крові, крові того, кого я вважала домом.

Я схопила той металевий стілець і занесла над її головою для удару. Так, мені вперше в житті хотілося крові, чужої та гарячої. Так, я про це, імовірно, шкодуватиму. Так, це не мої методи. Так, я діяла, а не думала... Але це все вже було неважливо. Смерть Неша була від її руки...