Сара дивилася на чорний космос, на скло та палаючу зірку за ним. Довкола вогню то тут, то там повисли темними цятками кораблі. Ціла зграя. Як безглуздо, як марнославно, але кожного разу після переродження вона збирала їх, витягувала з темних насиджених нір, щоб показати, що може, що ще здатна наказувати.
Вона вже дуже давно не покидала Марс, і навіть чорний космос тішив її око. І сьогодні, коли ці старі-молоді сноби будуть з презирством дивитися один на одного, їй буде куди відводити погляд.
Сара усміхнулась і глянула на свої знову молоді руки. Сьогодні він вперше побачив її молодою, адмірал Сорос. Там біля трапу, коли зустрічав на "Вороні". Його майже невловиме сум'яття... Хоча б задля цього варто було сюди летіти.
Біля виходу її вже чекали четверо дроїдів. Всі в білому. Вона теж. Серед чорних ворон. Нарешті почет неспішно рушив довгими коридорами космічної станції. Сара згадувала, згадувала скільки разів її вже намагалися вбити. Чужі, свої і так без ліку. Прагли розвалити імперію. І що робили б далі? Скільки вона не заглядала у їхні думки, не копалася б в їхній пам'яті, але відповіді не знаходила. Вони самі не знали, що далі. Далі у їхніх головах була пустота, мрії, якісь сподівання, але нічого з того, що підіймає у космос зорельоти і заселяє планети.
Почет завернув за ріг і спинився перед дверима. Якась дещиця хвилювання змусила Сару глибоко вдихнути – і вона ступила у велику темну залу. Протилежна стіна дивилась на неї космосом. Гріх псувати таку красу надмірним неоновим світлом.
За довгим столом сиділи вони. Біля кожного горіла невелика жовтава куля, освітлюючи старі і молоді обличчя. О, як давно вона їх знала! Шанувала та ненавиділа. В їхній ницій хитрості Сара бачила себе, а лише себе можна так щиро проклинати. Проте без них її світ би рухнув, не втримав рівновагу, тому вона сіла за крісло в голові столу і найближчу годину приймала вітання.
Пусті формальності підходили до кінця. Нагадування, дресирування цих володарів було обов'язковим. Сьогодні вони розлетяться кожен у свій куток і пам'ятатимуть, що нікому не вдалося посунути її. Знову. Вкотре.
Сара приглядалася до обличь і знала, що всі у цій залі мали модифіковану нею свідомість. Вирізаний шмат того, що співало в їхніх думках бунтом, більше ніколи не потривожить її сон. На скільки складно було знайти в кожного це зерно! І на скільки неповороткими вони тепер стали. Байдуже. Крім як сидіти у своїх закутках і тримати порядок від них більше не вимагається нічого. Кращі з кращих навіть не підозрювали, що з ними зробили.
ВИ ЧИТАЄТЕ
Цифрові кочівники. Тея
Science FictionТея родом із Землі втрапляє до групи втікачів, що прагнуть колонізувати одну із віддалених планет. Отримавши іскру зі специфічною властивістю «не помри», вона намагається знайти своє місце у світі космічної імперії, час якої спливає.
