Він... Він живий. Слова, наче бите скло, застрягли в горлянці, роздираючи її зсередини, впиваючись у плоть своїми гострими кутами, завдаючи непоправного каліцтва. Невимовлене сьогодні колись мене вб'є. Проводжаючи його поглядом, я вже знала це напевне. Він йшов за нею. Неш йшов за нею! Очевидність того, що я бачила, змушувала ціпеніти.
Бий, біжи, замри. Три прості дії ще з часів як людина злізла зі свого умовного дерева еволюції. Досі актуальні. Замри... Здавалося, що я постійно отак стою, а довкола розмазаними часом тінями мчать події, люди, місця, мчить життя. Замри... Неш зник у темряві коридору.
Тиша довкола різала слух. Хотілося розчинитися у ній, зникнути, не існувати. Мовчазною статуєю за моєю спиною стояв дроїд. Він вдихав повітря, механічно, штучно, маскуючись під людину. Ідеальний вдих, ідеальний видих, бо так навчений. Бутафорія, лялька, ерзац? А хто я? Чим я краща за нього? Таке ж безлике та безвільне ніщо. Теж маскуюсь, маскуюсь під людину...
Всі ті вбивства, уламки розтрощеної планети в холодному космосі, сотні людей. Кивок. Постріл. Труп. Наступний. То все була вона, Сара, а за її спиною, рука виконання, котру так зручно по лікоть заплямувати кров'ю, стояв Неш. Ні, не може такого бути. Він не може таким бути! Проте... Він був.
Я бачила його вагання, його сором змішаний зі страхом і те, що, всупереч всьому, Неш слідував за нею. Хотілося отримати відповідь "чому", проте ставити питання мені було нікому.
Але на тій планеті він шукав нове життя, був втікачем, був собою, був моїм. А чи по-справжньому?
Живий. Десь в глибині душі я знала, що це саме так, а не інакше, як сподівається кожен, хто втрачає непомірно багато, сподівається, що ця втрата всього лише помилка. Проте радості чомусь не було. Тоді на Террі знищили цілу колонію, а сьогодні я бачу як той, хто так відчайдушно хотів втекти з Марсу, служить їй, втіленню цієї ненависної для мене червоної планети. Терпкий присмак брехні обпалював свідомість.
Дроїд залишив мене в якійсь пустій кімнаті, так обачно пристебнувши руки та ноги до стільця. Певно, решту життя я гарантовано проведу зв'язаною що буквально, що метафорично. Хіба до цього було щось інше? Ні, не було, тому звикати особливо не доведеться.
– Зручно? – продзвеніло з-за спини.
Цей голос важко було не впізнати, проте зараз він звучав молодістю і... радістю?
YOU ARE READING
Цифрові кочівники. Тея
Science FictionТея родом із Землі втрапляє до групи втікачів, що прагнуть колонізувати одну із віддалених планет. Отримавши іскру зі специфічною властивістю «не помри», вона намагається знайти своє місце у світі космічної імперії, час якої спливає.
