Все одно ти будеш мій

4

POV Annika

На диво, я рано прокинулася сьогодні і зразу почала одягатися у коледж. Мій погляд впав на джинси та білу футболку. Просто, але зі смаком. Намалювала очі маскарою, губи червоною помадою, розплела волосся й акуратно розчесала його.

Люблю виглядати красиво. Це додає впевненості в те, що день пройде вдало.

Кинувши у сумку пару зошитів і ручку, я накинула на себе пальто, взяла парасольку і вийшла з будинку о 7 годині ранку.

Так, Аніка Айлен вийшла з дому о 7 годині ранку.

Я вирішила не будити маму з татом і вирушила сама в коледж. По дорозі я насолоджувалась тихим і спокійним Вашингтоном, який так люблю. Особливо, коли на вулиці так мало людей. Заради таких моментів, хочеться вставати раніше і щоранку прогулюватися так. Я дійшла до коледжу о пів на восьму. І прийшла, до речі, швидше Лії, і тому стала чекати її у дворі. Вона прийшла за 10 хвилин і, побачивши мене о такій порі, її очі нагадували п'ять центів.

- Ого, Ані, це ти? Чи у мене щось з зором? - сказала Лія і протерла очі.

- Ні, з зором у тебе все в порядку. Це справді я. - сказала я й обняла подругу.

- Ані, ти просто шикарно виглядаєш! У мене вчишся?

- Вже життя з тебе приклад беру, - ми перекинулися сарказмом і одночасно засміялись.

Тільки-но ми почали розмову, до нас під'їхала чорна спортивна машина. Вау, це зовсім новенька Ламборгіні. З неї вийшов Райан і, криво усміхнувшись, підійшов до нас.

- Привіт, дівчатка.

- Привіт, - відповіла спокійно я, спостерігаючи за Лією.

Ой, не подобається мені її реакція. Зараз щось буде.

- Райане, у тебе нова машина? - запитала Лія з ще більш здивованим поглядом.

- Саме так, можете мене привітати. Я нарешті маю все, що хотів. Ця лялечка нарешті моя і я не можу дочекатись, щоби покатати тебе на ній.

- Що це значить? Ти витратив всі свої гроші?

- Всі до останнього цента, - сміючись відповів Райан.

- Ти що, зовсім розум втратив?! Ти обіцяв повезти мене на Кіпр цієї зими! На які гроші ми тепер поїдемо? - прокричала Лія і з гнівом почала бити його кулаками в груди.