Все одно ти будеш мій

БОНУС 2

18 років по тому

Annika's POV

- Ані, ти годувала Логана? - вигукнув Дейв у той момент, коли я заплітала косичку Лілі.

- Ні, любий. На кухні стоїть банка з пюре.

- Ясно, я зрозумів твій натяк, - усміхаючись сказав чоловік і поніс нашого сина на руках, який ніяк не міг заспокоїтись.

Як змінились наші відносини за 18 років?

У нас все прекрасно: наші стосунки ніяк не погіршали. Дейв після смерті свого батька успадкував нажиті тим акції і подвоїв їх. На цьому ми побудували власний бізнес. Я й надалі працюю у журналі, але не редактором. Я повноцінно пишу статті. Проте на роботі буваю рідко, здебільшого працюю вдома.

Чи могла я колись подумати про те, що у мене буде четверо дітей? Мабуть, ні. Зараз мені здається, що це якийсь сон, але з кожним їхнім плачем чи криком, розумію, що це все-таки реальність.

Сімнадцять років пройшло з того моменту, як я народила Дейву сина. Нашого довгоочікуваного Джеймса. І повірити не можу, що йому вже сімнадцять. Цього року наш хлопець вступив у Оксфордський університет, вилетівши із сімейного гнізда. Позаяк скоро Різдво, він пообіцяв приїхати на свята.

Другою народилася дівчинка. Ми назвали її Ейпріл. Ім'я досить символічне, адже вона народилася першого квітня. Ейпріл копія свого батька. Таке ж густе біле волосся, сірі очі й широка посмішка.

Лілі народилася третьою. Цього року вона пішла у перший клас. Дитина-ангел для нас, тому що у нас ніколи не було з нею проблем. Одним словом - чудо, а не дитина.

І Логан - наш найменший син. У вересні йому тільки виповнилось три. Моя четверта вагітність була зовсім незапланованою, і це для нас було шоком, але дитина бажана. Мені не раз погрожували викиднем, бо у тридцять дев'ять років народжувати досить нелегко, самі розумієте. Але все минулося, і я народила здорового хлопчика. Ось і такі дива бувають.

- Мамуся, мені болить, - тихенько сказала Лілі, коли я випадково смикнула її за волосся, чим відволікла мене від думок.

- Пробач, маленька, я не хотіла.

- Нічого, мамуся. Ми їдемо до школи?

- Так, а ти все взяла?

- Ні, я забула Кітті, - згадала Лілі про свою улюблену іграшку і побігла за нею, а я тим часом вирішила піти на кухню до хлопців, щоби перевірити, чи все гаразд.