Все одно ти будеш мій

7

Зранку я прокинувся в обіймах Елли. Чорт, голова просто розколюється. Для чого я пив так багато вчора? Я подивився на годинник. Уже 6:32! Бляха, у мене ж літак.

Я кулею піднявся та почав одягатися. В процесі, передзвонив батькам, що буду їх чекати уже в аеропорту і щоб вони взяли мої валізи з собою. Я вийшов з номера, залишаючи сплячу дівчину саму. І вирішив не шукати Адама, тому що часу залишалося мало, і тим більше тверезим він мене б не відпустив.

Завівши порш, я поїхав в аеропорт. Прибув я туди вже дуже пізно, бо біля входу вже чекали мої батьки. Я залишив машину спеціальній людині, яка б мала переправити мій порш у Вашингтон найближчим часом, і підійшов до них.

- Дейв, де ти був цілу ніч? - нервово запитав батько.

- Ніде. Де був, там мене уже немає і не буде. Якісь проблеми?

- Який ти... - хотів сказати щось він, але стримався і додав: - Добре, пішли уже.

Ми разом пішли до паспортного контролю. Там нас перевірили і ми сіли в залі очікування. Скоро оголосили, що на наш літак уже почалася посадка. Ми підійшли до ще одного контролю і там по-новому почали перевіряти наші квитки. Коли нас запросили до літака, я глибоко вдихнув і оглянувся.

Прощавай, Берліне. Я сумуватиму.

Після цього я зайшов всередину, сівши на своє місце. Через 10 хвилин літак був уже в повітрі.

POV Annika

Дивно, але я прокинулася у своєму ліжку. Як я тут опинилася? Я ж заснула на дивані, хіба ні? Я спала доволі довго, годинник показував 12 годину дня.

Так.. Соня я ще та.

Я встала та пішла у душ. Після всіх водних процедур, я вдягнулась у домашній одяг і спустилася вниз. У вітальні сиділа моя мама, яка читала журнали, а тато, який сьогодні відпросився з роботи, дивився телевізор. Я підійшла до них.

- Доброго ранку! - вигукнула я і сіла поруч.

Після цих слів вони підняли погляд на мене.

- Доброго уже дня, доню, як спалося? - відповів тато.

- Чудово, тільки я не знаю, як я опинилася у своєму ліжку.

- У тебе буде час подумати над цим, - сміючись відповів тато і підморгнув мамі.

Все ясно.