Все одно ти будеш мій

38

- Знаєш... Скоріш за все нам потрібно розповісти про це хлопцям, - відповіла я і побігла за телефоном, щоби подзвонити Дейву, але Лія різко взяла мене за руку і притягнула до себе:

- Ані, ти хіба не чула? Вони ж сказали, що якщо ми про це повідомимо комусь – буде гірше! – крикнула подруга, а з її очей знову полинули гарячі сльози.

- Лі, а де тоді ми візьмемо гроші, щоби покрити борг? Хто їх зна, може вони взагалі вигадали цей борг і зараз шантажують нас, щоби збагатитися, - роздумувала я.

- Не думаю, Ані... Зовсім недавно, коли Майкл був ще тут, ми працювали разом в агенції і я бачила їх там... Цих мужланів. Вони хотіли поговорити з Майклом, поки у кабінеті з ним сиділа я, але той сказав мені, щоби я вийшла і почекала зовні. Я так і зробила, але вони говорили так довго.... Як тільки громили вийшли, Майкл був дуже злий. Я намагалась розпитати його, хто вони, і що їм потрібно, але він нічого мені не відповів, і тим більше накричав на мене, що я лізу не у свої справи.

Повірити у це не можу. Я, на жаль, весь цей час мала рацію щодо Майкла. Він підставив Лі й ще не забув вплутати у це мене.

Я мовчки покрокувала до машини та потягла її за собою. Я була настільки розгублена, що навіть не могла нагадати подрузі про те, що попереджувала її про це більше ніж сто разів. У мене просто не було сил... Та й сенс про це говорити зараз, якщо ми вже по вуха у лайні? Мовчки й ми приїхали додому. Під'їхавши до будинку, я взяла себе у руки й, "натягнувши" на обличчя фальшиву щасливу посмішку, пішла у середину. На щастя, Дейва дома ще не було, а Адам мирно спав на дивані та навіть не почув, як ми зайшли.

Я залишила Лію внизу і сама піднялася до своєї кімнати. Тільки зачинивши двері, я заплакала. У мене затрусилися руки. Почалася істерика. Я порозкидала всі речі, які траплялися мені під ногами. Взявши книгу до рук, яка до мого прибуття спокійно лежала на ліжко, я зі злістю кинула її у дзеркало, від чого почувся звук розбитого скла. Декілька уламків гучно попадало на підлогу. Я налякалася цього звуку і це зупинило мене. Я знесилено сіла на ліжко. Мене душили власні сльози. Не вистачало повітря, я почала задихатися. Раптом у кімнаті з'явилася Лія з Адамом. Вони, побачивши мене у такому стані, шоковано розглядали мене. Лія зразу сіла біля мене, провівши долонею по волоссю, а Адам здивовано запитав:

- Підказує мені моя прекрасна інтуїція, що щось сталося. Аніка, що трапилося? Звідки такий порив злості?