Все одно ти будеш мій

40

- Ви за нами слідкуєте?! - викрикнула Лія.

Вони всі оточили нас, а двоє з них схопили нас ззаду за плечі, поки їхній голова казав до нас?

- Звісно. Якраз заради таких випадків ми й слідкуємо. Ви ж нікому нічого ще не розповіли? - швидко проговорив найгромадніший мужик.

- Ні, - тихо відповіла Лія.

Мужик кивнув і перевів погляд на мене. Я скривилася від спотвореного вигляду його пики.

- А ти? Язик проковтнула?

- Я теж нічого нікому не говорила, - твердо промовила я.

Його груба рука потягнулася до моєї шиї, я відсторонилася. Чоловік хмикнув, показуючи свої гнилі зуби, і силою взяв мене за шию, повертаючи обличчям до себе.

- Через те, що ти допустила навіть думку про те, щоби здати нас тепер ми чекаємо грошей від вас через чотири дні. Якщо вчасно їх не буде... Ми переріжемо ваші прекрасні горлянки. Зрозуміли?!

Я заплакала від того, як сильно він стискав шию. Потім його хватка на хвилину полегшала. Чолов'яга сказав так тихо, щоби чула лише я:

- Хоча ти, на відміну від тої переляканої, подобаєшся мені більше. Я б знайшов для тебе інше пристосування. Якщо будеш чемною, бо зараз ти дратуєш мене своєю непокорою. Я не люблю таких.

«Тому що такі жінки тобі не по зубах?» - ледь не викрикнула це йому у лице, але добре, що змовчала. Зараз я все одно у програшній позиції.

- Ми зрозуміли, містер, - втрутилася Лія і той тип нарешті відступив від нас, даючи команду відпустити нас ззаду.

Ну, як сказати «відпустили»... Кинули зі всією силою на землю, від чого у мене щось сильно хруснуло в спині.

- Ходімо, - грубим голосом сказав козел, і ті троє хлопців, що стояли позаду, пішли за ним.

Вже через декілька секунд їх не було видно. Ніби й нічого не сталося, окрім того, що ми з Лією продовжували валятися на землі. Я плакала від нестерпної болі у спині, а Лія плакала від безвихідності. Ох, як мені її шкода. Навіть уявити не можу, яку сильну вину вона відчуває. Її треба підтримати. Я зібрала всі свої сили й піднялася з землі, подаючи руку Лії. Вона міцно схопилася і теж стала на ноги. Тоді я повтирала сльози з її очей і обняла.

- Ми обов'язково щось придумаємо. Все буде гаразд, - впевнено мовила я, хоча сама не вірила у свої слова на сто відсотків. - Мій тато постійно говорив мені, щоби я була сильною і впевненою. Тільки тоді ніхто не зможе мене зламати. Чуєш, Лі? Нам потрібно бути сильними.