Кохання чи безжальна гра? Історія дівчинки вампіра.

1 частина 💫Початок💫

Маша сиділа на підвіконні. По обличчю скочувались гіркі, гарячі, та нестримні сльози. Годинник пробив третю годину ночі, але вона на це навіть не звернула увагу. Їй було боляче, але цей біль не вилікує ні один, навіть, найпрофесійніший лікар, тому що розбите серце вилікувати неможливо. Серце як кришталева ваза, розбивши один раз, вже не склеїш. Її гіркі всхлипування перервав дзвінок її мобільного.
- Алекс, -прошепотіла дівчина глянувши на екран свого смартфона.
Дивлячись на вхідний дзвінок,  Маша розвивалась між почуттями. Їй було боляче, страшно, та образливо. Вагаючись вона все-таки взяла трубку вже на останніх гудках.
- Маш? - поролунав з мобільного зтурбований голос Алекса
-Що тобі потрібно? Вирішив знову мене зрадити? Невже тобі було мало?
- Ні мала, ти все не так зрозуміла...тобто так але...незовсім,- він ледь підбирав слова.
- Знаєш, як не мене я зрозуміла все саме так. Я тебе дуже прошу, зникни з мого життя.
Після цих слів дівчина вимкнула телефон, і розривілась дуще попереднього.
За що він так зі мною? Що я йому зробила? Хоча, сама винна, винна в тому, що повірила йому. Але це було так давно, що знається це не вона була такою сліпою, та довірливоюю.

" За 2 місяці до..."
Маша йшла додому чавкаючи кросівками по калюжам.

День був поганний, по-перше дощ, по-друге двійка з англійської, а по-третє вдома на неї чекав батько,  який знову спробує переконати дівчину в важливості вступу в якусь там дурну школу, про яку йому розповів його знайомий, і яка знаходиться в чорта на рогах.
Дождь лив немов з відра, і Маша вже давно промокла до кісток, а все тому,що її подруга, Лєнка, не змогла затримати шкільний автобус всього на дві хвилини.
Легенька весняна куточка майже зовсім не захищала від ще досить холодного квітневого вітру, який разом з проливним дощем неначе хотів змити дівчину з лиця землі.
Ще трішки, п'ять хвилини і вона буде вдома.
-Сподіваюсь батько ще не повернувся з роботи, і я зможу спокійно переодягнутись, і поїсти без його повчань та настанов. Ох і розлютиться він якщо побачить, що я промокла до кісток, і сто відсотків заведе мову про ту прокляту школу, яку вже всім серцем ненавиджу,- бурмотіла собі під ніс дівчинка.
Побачивши свій будинок, очі дівчинки засвітились радістю,  але збагнувши, що зараз потрібно пішки підійматися на шостий поверх, знову погасли.
Ліфтом в її під'їзді навіть не пахло, а тому вона мала таку собі фізичну розминку в вигляді великих, захаращених, сходів.
Підійматись було дуже важко, від холоду ноги зовсім не хотіли йти, а позаду себе вона залишала мокру стежку яка була досить небезпечною для інших, адже послизнувшись на мокрих від дощу сходах, можна зламати собі шию.
Не менше п'ятнадцяти хвилин пішло на те щоб піднятись, але побачивши свої рідні двері Маша була майже щасливою.
-Ключ, ключ, де той довбаний ключ?- в голос заскиглила Маша, риючись в своєму рюкзаку.
Пройшло декілька хвилин перш ніж вона його знайшла.
- Це ж треба, залишити його в пеналі і забути, так можу зробити лише я,- знову заговорила дівчина сама до себе.
Відчинивши двері, вона з тремтячим голосом погукала батька, але ніхто не відповів, і з чистим серцем відправилась в ванну кімнату.
Зігрівшись Маша збагнула, що страшенно зголодніла, і відправилась на кухню, щоб приготувати омлет, але краще б вона туди не ходила. Те що дівчина там побачила назавжди перевернуло все її життя. Від побаченого Маша впала на коліна перед дверима, та вирячила очі які заповнювались гіркими сльозима. Потім почувся жахливий крик, який лунав наче звідусіль, і після цього в очах  дівчини потемніло, і вона провалилась в темряву.