29 частина

387 56 16
                                    

     
-Після розмови з "ботаном", я був дуже розлючений. Цей Алекс мене вже порядком дратує, і я , мабуть, давно вже мав поставити його на місце, але це не прикрасить мене в очах Еллі. В мене вже навіть є план. Я стану героєм для цієї довірливої дурочки, я зіграю роль, яка буде їй до смаку, а тоді в цього прища Алекса, просто не залишиться ніяких шансів,- єхидно посміхнувшись, вимовив Адам, і зібравши своє довге, чорне як смола волосся, в тугий хвіст на потилиці, попрямував в житловий корпус.
Тим часом розлючена Еллі теж йшла тим самим коридором. Вона була не просто розлючена, а скажено зла. Від цієї злоби її обличчя почервоніло та перекосилось, і здавалось ще мить і з вух дівчини вийде пар, неначе з носика чайника.
-Та що-ж мені робити з цим дурнем? Він може  зруйнувати мій план, і що буде тоді? Є лише два варіанти. Перший, я поверну Еллі тіло,і мучитимусь в невідомому просторі цілу нескінченність. І другий, я вб'ю його до того як він встигне комусь щось розповісти. - роздумувала дівчина швидко йдучи по коридору з опущеною головою, аж поки зі всієї сили не врізалась в хлопця який не помітив її тому, що тільки-но виходив із-за угла.
- Ей, ти геть осліп?- викрикнула впавша від поштовху на землю дівчина.
Обличчя цього хлопця було їй знайоме, здається вона бачила як той крутився навколо Еллі, але більше нічого згадати вона не могла. Просто після "переродження", запам'ятовуються лише ті речі, які вона ставить собі за мету, а все остальне з кожною миттю забувається. Тобто через деякий час вона не пам'ятатиме ні одного обличчя людей які оточували її сестру.
- Еллі?- з крайнім здивуванням видихнув хлопець, який стояв скалою, і більше того, навіть не похитнувся після їх зіткнення.
- Еммм...- вимовила дівчина безрезультатно намагаючись згадати ім'я хлопця.
- В мене галюцинації, чи це справді ти?- запитав хлопець сильно витріщаючись на дівчину, і подав їй руку, щоб допомогти піднятись.
Та, цей жест проігнорувала, і самотужки піднявшись, та струхнувши пил з одягу роздратовано змірила хлопця прискіпливим поглядом.
- Досить симпатичний, сильний, та небезпечний,- подумала дівчина після прискіпливих оглядин.
- Ні, це не я!- буркнула вона, і обійшовши хлопця пішла далі.
Але далеко відійти дівчина не встигла. Вже через мить хлопець схопив її за руку, і різко повернув до себе, так, що їх обличчя майже торкались один до одного.
- І хвилювався за тебе,- спокійно вимовив він, і ніжно посміхнувся.
На мить Еллі(Лізі) стало дуже приємно, що хтось хвилюється за неї, але вже через декілька секунд це приємне відчуття зникло, відступивши місце злобі.
- Він не за мене хвилювався. Я нікому не потрібна, а ось моя сестра...її люблять всі..ідеал бісів, - подумала дівчина, але в голос цього звісно не сказала.
- Відпусти,- ледь не прогарчала Еллі(Ліза) і вирвавши свою руку з хватки хлопця, швидко пішла в своєму напрямку.
Вона йшла не збавляючи темп, а хлопець який і не думав відставати від неї йшов позаду неї, і почав втілювати свій план.
- Еллі, ти повинна пробачити мені, ти справді мені дуже подобаєшся, дай мені ще один шанс, я готовий на все тільки позволь бути поряд. Ось що ти хочеш? Я все зроблю!- кричав хлопець намагаючись наздогнати дівчину, яка вже майже перейшла на біг.
Еллі(Ліза) різко зупинилась, і повернулась в бік хлопця який ледь встиг збавити темп, щоб не налетіти на дівчину, і зупинився за крок до неї.
- На все?- тупо перепитала вона.
- Так, на все,- впевнено вимовив хлопець не зводячи з неї погляду.
В їі голові заруїлись думки:
" Чи варто включити його в мій план помсти?" , " Чи можу я довіритись невідомо кому ?", та " Чи вийде мені ним маніпулювати?".
- Чекатиму тебе в своїй кімнаті через годину,- спокійно вимовила та, прийнявши рішення, і спокійно повернувшись продовжила свій шлях.
Більше Адам їі не наздоганяв. Він був щасливий та задоволений. Він почав свою гру, але навіть не догадувався, що в цій грі він лише пєшка, і що до добра ця гра не доведе...
Тим часом дівчина попрямувала до кабінету деректора, щоб повідомити про своє одужання, і щоб отримати нову порцію крові. Подумавши про кров тілом дівчина пройшов холодок відрази, але вона повина випити цю гидоту, щоб геть не занепастити тіло сестри, та щоб поповнити запас сил, яких після одужання було не так багато.
Кабінет вона знайшла з першого разу. Розташування кімнат та класів дівчина запам'ятала в першу чергу після одужання, щоб не блукати без толку по будівлі, та не витрачати свій дорогоцінний час.
- Можна?- запитала дівчина постукавши в кабінет, та ледь привідкривши двері.
- Я трішки зайнятий, сідай, розповідай що трапилось,- методично вимовив чоловік навіть не відриваючись від паперів, які переглядав.
Дівчина тихо прошмигнула в кімнату, і безшумно сіла на стул навпроти стола деректора.
Оглядатись не хотілось, тому вона навіть не перевела погляд навколо.
- Так, що тебе хвилює?- запитав зосереджений на паперах чоловік досі не підіймаючи голови.
- Я тут здається воскресла, і мені потрібна кров,- високомірно відповіла дівчина.
Ось тепер чоловік підійняв на неї погляд, і його очі округлились від здивування, а потім на обличчі з'явилась привітна посмішка.
А дівчина замерла на стільці і намагаючись вдихнути повітря яке  здавалось все вийшло з її легень коли вона впізнала чоловіка.
- Що з тобою?- захвилювався чоловік, і вже піднявся з крісла, щоб допомогти дівчині, коли вона вскинула в перед руки наче намагаючись зупилити його.
- Не треба...зі мною... все добре,- вимовила вона дрожащим та не слухняним голосом. Потім Еллі(Ліза) швидко підірвалась зі стула, який з грохотом впав на підлогу, і вилетіла із кабінету.
Вже там, за дверима, вона притулилась спиною до стіни, щоб вгамувати серце, яке здавалось от-от випригне з грудей.
- Це він? Ні...цього просто бути не може,- прошепотіла дівчина осипшим голосом.
Осівши на підлогу вона охопила руками коліна, та напрягла пам'ять.
Так, це справді був він...її вбився, саме він безжалістно встромив кинжал прямо в серце дівчини, на тому ритуальному одрі.
А вже через мить Еллі( Ліза) зрозуміла всю ситуацію яка зараз відбулась. Вона хотіла помсти? Так це ж ідеальний розклад. Вбити чоловіка який завжди під рукою, простіше простого. Все-таки удача її любить, якщо підкинула їй такий чудовий шанс.
Після цих думок на обличчі дівчини заграла коварна посмішка, а тіло охопила впевненість, яка повністю вбила в ній страх та відчай який ще досить недавно охопив її тіло...
*****
Любі мої, як вам частина?
Не забувайте ставити свої дорогоцінні ⭐
Люблю вас мої рідненькі💖
Ой ще хотіла запитати, як вам нова обложка? Не дуже страшна? Я взагалі не вмію обложки робити, і це ще найкраща з тих які в мене вийшли. 😂

Кохання чи безжальна гра?  Історія дівчинки вампіра.Where stories live. Discover now