Кохання чи безжальна гра? Історія дівчинки вампіра.

24 частина " Ліза"

- Я відчуваю твій страх,-знову прошепів дитячий голос позаду мене, і швидко повернувшись я побачила її.
- Ліза?- здивовано запитал я, і відступила на крок назад.
Це була вона, моя маленька сестричка, Ліза. Я добре її пам'ятала, і не змогла не впізнати ці золоті кучері, та дивовижні очі з блакитно- зеленим відтінком. Ми народились двійнятами, але були різні наче огонь і вода. І в нашому випадку я була водою, а вона вогнем. Якщо я всіх любила, і всім допомагата, то вона навпаки, нищила все навколо себе, і в ії прекраних оченятах, завжди горіла лють, та невдоволення. Вона померла, коли нам виповнилось п'ять. Я була маленька, і ніяк не могла повірити в те, що її більше немає. А потім Ліза знову з'явилась. Вона приходила щоночі, і тихо стояла біля мого ліжка. Кожної ночі, я просиналась від пронизливого погляду своєї напів-прозорої сестрички.. Вона нічого не робила, та не говорила, просто стояла, і наче чогось чекала, а потім раптово зникала. Я розповідала про це дорослим, але хто повірить, в дитячі казки? Я звикла, до її відвідувань, а потім пройшов час, я виросла, і Ліза, перестала приходити, а може я просто міцно спала і не бачила її. І ось зараз я стою невідомо де, і бачу навпроти себе свою маленьку сестричку.
- Ну що? Ти досі мене не боїшся?- від цих слів по моїй спині побігли мурашки.
Ні я її не боялась , просто було дивно через стільки років знову побачити навпроти себе,  свою сестричку. Я захотіла обійняти її, адже не дивлячись на  шкідливий характер, я завжди її любила, і часто видавала Лізині провини за свої.
- Ні я не боюсь тебе, я рада знову тебе побачити, але мені потрібно додому,- спокійно промовила я, стримуючи бажання обійняти сестру, яка хоть і виглядала як раніше, але була точно не такою як колись.
Я дивилась на її золоті кучері, блакитні очі небесної чистоти, миле личко, довге біле платтячко, і босі ніжки, і здавалось наче перед мною янгол. Але тоді я не знала, що в цього янгола невидимі ріжки.
- Ти не для того тут, щоб дивитись на мене,- мовила дівчинка знову пронизуючи мене поглядом.
- А навіщо я тут? -  запитала я, намагаючись правильно підібрати слова.
- Як я померла? Що тобі розповіли? - запитала сестричка, неприродньо похиливши голову.
Він цього руху моєю спиною знову побіг холодок.
- Раптова дитяча смерть,- констатувала я.
Ліза дзвінко розсміялась, лише вона вміла так сміятись наче дзвенять тисячі дзвіночків , і в одночас, хтось пронизує твоє тіло голками, дуже неприємне відчуття скажу я вам.
- І ти повірила?- запитала вона, кинувши на мене погляд з-під лоба.
- Що ти хочеш цим сказати? Чому по- твоєму ти померла?- здивовано запитала я.
- Це вони мене забрали. Я стала жертвою. І ти повинна помститись за мою смерть,- вона сказала це таким грубим голосом, що від нього в моїх жилах застигла кров. Це точно була не моя сестра...
- Хто вони? - я нічого не могла зрозуміти.
- Поясни все нормально,- попрохала я.
- Вампіри, жалюгідні створіння, вони вважають, що вони вища каста, кращі ніж люди, а насправді без нас давно б перетворились на попіл,- мовила Ліза пропалюючи мене поглядом.
Я навіть  не знала, що мені й думати, адже я теж вампір, та чи варто казати це Лізі? Хоча іншого виходу в мене немає.
- Значить я теж жалюгідне створіння, адже я теж вампір.
- Ні, ти не така як вони, звісно ти потребуєш крові, але не так часто як вони. І в тобі немає жаги вполювати, вбити, роздерти, свою жертву ,щоб поживитись. Але в тебе є те, чого немає в них, те про що ти досі не дізналась, і я тут щоб  відкритити тобі очі.
- Що ти хочеш цим сказати?- здивувалась я.
- Ти не зовсім вампір моя люба сестричко, наша мама була відьмою, а твій батько вампіром.
- Мій батько? - я нічого не розуміла, невже в нас не один батько?
- Так, твій, я дізналась про це лише після смерті, наша люба матінка,- слово "матінка" вона проговорила з такою ненавистю, що в мене защимило сердце. - Нагуляла тебе, вона зрадила батька. І з ким? З цим кровососом! - в голосі дівчинки було стільки відрази, та злоби, що на мить мені захотілось втекти подалі від своєї "любої" сестрички.
- Всі навколо зрадили нас,  мене вони просто віддали, тому що не любили , я не була їм потрібна, а тобі брехали все життя...
- Заткнись! - Закричала я. - Ти не маєш права так про них говорити, вони наші батьки, і мені наплювати на те, що батько насправді мені не рідний, він ростив мене як рідну дитину, і дуже любив, тому я не хочу чути від тебе ні слова про них.- люто мовила я.
Ліза нахмурила свої маленькі брівки, і з викликом подивилась на сестру.
- А мене вони теж любили? Чи це від великої любові вони віддали мене вампірам?- з примісью злоби та відчаю запитала в мене Ліза, нахнюпивши носа.
- Ти не можеш знати як все було насправі Ліз, ніхто цього незнає.
- Знаєш в чому вся милість смерті сестричко?- ехидно мовила Ліза.- В тому, що там, ти дізнаєшся про все. Це наче включити телевізор, і подивитись фільм про все своє життя. Я подивилась, і мені не сподобалось те, що я побачила. Але це вже не важливо, вони поплатились за свій поганний вчинок, особливо батько, чула б ти як він кричав перед смертю, - з посмішкою мовила Ліза. - Залишились вампіри, і ти допоможеш мені в цій справі,- впевнено сказала Ліза, те від чого в мене ледь не зупинилось серце.
В моїх очах потемніло від сказаного, невже це вона вбила батька? Але як вона могла?
- Ти мені більше не сестра...Як ти могла забрати в мене батька? Це єдина людина, якій я була потрібна в цілому світі, як ти могла позбавити мене цього?- Заричала я, випльовуючи всю свою лють на сестру.
- В мене не було вибору, і ніколи не буде. Я більше не можу знаходитись між двома світами, мені боляче...я хочу перенародитись в кінці кінців. Але не можу...мене тримають тут незакінчені справи, і це помста, розумієш?
- Твоя помста- це твоя справа. Я не обливатиму руки чужою кров'ю заради тої, яка вбила рідних мені людей.- мовила я і повернувшись в протилежний від сестри бік- пішла.
Але вже через мить сестра стояла навпроти мене.
- Не допоможеш?- спокійно перепитала вона.
- Ні, не допоможу,- похитала я головою, досі тремтячи від люті.
Ліза знову ехидно посміхнулась, і змірявши мене поглядом з голови до ніг, від якого в моїх жилах застигла кров- стрибнула прямо в моє тіло, від чого мене викинуло з нього.
Я не одразу зрозуміла що сталось, але вже через мить я побачила,  що  я сиджу на підлозі, і бачу навпроти себе - себе. Досі не вірячи своїм очам я підняла свою руку до обличчя.
- Прозора, як ти можеш красти моє тіло? - перелякано запитала я.
Я... та що стояла навпроти мене, повернулась до мене обличчя, і продемонструвала мені злу, Лізину посмішку.
- А я вже й забула як приємно знаходитись в тілі. Знаєш? А ти гарненька, це допоможе мені в моїй справі. - і дзвінко розсміявшись Ліза розчинилась в повітрі забравши моє тіло, та залишивши невідомо де, мою розгублену душу...

*****
ЛЮБІ МОЇ, ВИБАЧАЮСХЬ ЩО ТАК ДОВГО НЕ ПИСАЛА ПРОДОВЖЕННЯ😓
ЗОВСІМ НЕ МАЮ ВІЛЬНОГО ЧАСУ, І НЕ МОЖУ З ЦИМ НІЧОГО ВДІЯТИ🙁
ПОТЕРПІТЬ ЩЕ ТРІШЕЧКИ І Я ВИПРАВЛЮ ЦЕ НЕПОРОЗУМІННЯ😘
Як завжди чекаю на ваші 10⭐
Дякую вам мої любі😍😍😍